Суд совісті

Сірко похилився грудьми на стіл, уперся гострим поглядом у далечину й задумався. Нині він оцінює людей суворо й однозначно. Людська душа – не яблуко, де одна половинка може бути червоною, а інша – зеленою. Вона – єдина. У цьому переконався давно, після численних власних помилок, перейшовши через важкі, каламутні ріки підступів та обмов. Колись він був довірливий, вірив красивому слову, гарячому блиску очей, скупій сльозі. З роками упевнився, що у світі немає нічого облуднішого, аніж слова, і отруйнішого, аніж сльози.

Похмура меланхолія

вступила кошовому в серце. Уже давно ніщо його не радувало, не веселило, він мовби увесь пригас. Усе життя – гра: з долею, із сусідами, один з одним. Велика гра триває і в Україні вже хтозна-скільки літ. І немає судді, щоб розсудив навік, кожен можновладець має свою правду за останню, кожному найтепліший свій кожух. Ніхто не хоче поступатися, возвеличується, а що кожна мить забирає в нащадків суще, того і в голову не бере. Нині честолюбство таке глибоке, що в ньому потопає все – совість, глузд, щастя прийдешніх. Влада – це величезні терези, які, мабуть, тримає за кільце чорт: чим порожніша шалька, тим вище вона піднімається.

Перекувати у світі можна все – чересло, шаблю, а перекувати людську душу не вдається нікому. Та й ніхто не бачить своєї душі. Власна душа найкраща.

Узяти хоча б і на Січі… Усі їдять однакову саламаху, однаковий чорний хліб. Та не всім той хліб однаково смакує. Іншому кортить калача. От і спробуй догоди всім. А з цього ж починається все. Поділи порівну на всіх славу та владу! Кожному здається, що має на них більші права. Усі в наш час хочуть судити й не хочуть бути підсудними.

Ось і сам. Скільки літ судить інших. А хто виважить твої власні гріхи? Важливо, що знаєш про себе сам. Важливо, що скажуть про тебе люди.

Подумав, що колись і судив інакше. І не в тому річ, щоб суд був тільки правдивий, а в тому, щоб судив не тільки розум, а й серце. Коли судитиме й воно, тоді не принесеш людям нового горя і не попсуєш їм життя. Власне, усе людське життя – суд. З іншими людьми, з долею, із самим собою. Сірко все частіше думав про те, як прожив і що мусить покинути незабаром. Хотілося, щоб життя не минуло марно. Хотілося віддати його за щось велике, і нехай те велике буде утверджене і його ім’ям, його ділом. Так, ім’ям, оцією рукою, оцією шаблею… Але якщо те, за що боровся, не залишиться й не возвеличиться, тоді й ім’я його щезне, інакше й бути не може, та й бажати іншого не треба.

413 слів За Ю. Мушкетиком


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Суд совісті

Categories: Нові твори

Links