Стриманість, твердість, ясність у творах Чехова

Це був один із самих складних, труднопостигаемих характерів, які ще довго будуть привертати увагу біографів і читачів. Бунін майже правий, коли затверджує, що Чехова по-справжньому ще не знають, у всякому разі, не знали в той час коли він жив, не Знали й пізніше. Варто тільки згадати, як суперечливо говорили про Чехова його сучасники, як у наш час судять про нього за кордоном. Спробуємо перелічити деякі судження про Чехова й почнемо з нудотно-солодких слівець, якими майоріли статті про нього:

Ніжність Теплота й смуток Щиросердечна теплота Задушевність

і простота Задушевність і смуток Співак сутінкових настроїв Збентежене серце Солодка мрія сонячного заходу…

Це порівняно доброзичливі відкликання. Але є й інші:

Хмура людина Похмура й хмура людина Непоправний песиміст Байдужий… Холодна кров Больпой талант Співак безнадійності Поет безвременья. Письменник без світогляду Жрець безпринципного писання

Беспощадн талант. Людина безсумнівно сильної волі. Велика й сильна людина. Людина, видимо, бадьорий і, твердість, ясність… Смілива людина. Своєрідний, не схожий на всіх. Урівноваженість і тверезість… Багато азарту й пристрасті, захоплення

справою, за яке брався. Розраховував тільки на власні сили. Не ангел, не праведник, людина в повнім значенні цього слова

Перечитаєш ці характеристики й мимоволі впадеш у роздум. Якщо праві ті, хто вважає його сильним, смілив, бадьорим і енергійним, то чому він терпів паскудників, що лізуть до нього, “измошенничавшихся інтелігентів”, “балакучих літературних дам”, акторів, про які говорив, що вони на сімдесят п’ять років відстали від розвитку суспільства. Чому? Може бути, тому, що, у силу сталої традиції, російський письменник повинен був терпіти суспільство людей, що віднімають у нього час, “шукачів правди”, графоманів, ледарів, шанувальників талантів,- інакше його порахували б не суспільною людиною. Він довго мирився з облудністю й безсовісним цинізмом Суворина, але той принаймні був обдарований публіцист, зіркий критик, злісний розум, сильний характер

Чехов прощав людям їхньої слабості, їхня незначність, прощав тому, що навіть у таких людях поважав людське достоїнство й жив, як говориться, на людях, будинок був повний гостей, і він цього хотів

Однак після тридцяти років (та й раніше) у листах його всі частіше з’являється лиховісне слово “самітність”. “До тридцяти років я жив припеваючи”,- сказав про себе Чехов. Після цього наступило в його житті те, що називають “переломом”. Думають, що смерть брата Миколи, поїздка на Сахалін, де він побачив дно життя,- початок перелому

Важко довелося йому в Ніцці, де він жив у російському пансіоні. Там всі були зацікавлені присутністю “відомого письменника”. Одна дама не знайшла нічого кращого, як розповісти при Чехові про свою поїздку в Ялту, де все було б добре, якби не було “колишніх людей”. Так назвала ця особа хворих туберкульозом. Імовірно, вона не помітила, який гострий погляд кинув у її сторону хворої Чехів

Настирлива цікавість панів, що ледарюють, змушувало Чехова замкнути в собі. Він прагнув додому, у Росію, він нудьгував по російському снігу, як “сибірська лайка”. Йому подобався й південь Франції з його ласкавим, теплим кліматом; він, наприклад, мріяв про те, щоб перенести в Мелихово пальму, що полюбилася йому. Але от що характерно: переселившись назавжди в Ялту, він посадив у своєму саду берізку, що нагадувала йому про милого півночі

Він любив життя у всіх її проявах, любив цирк, їздив зі знаменитою українською акторкою Заньковецкой дивитися крижані гори, любив добре вино, добре приготовлені росіяни і южнорусские блюда, дружні застільні бесіди, оперу “Кармен”, легку й серйозну музику, але в нього була гостра чутливість до всього дурного, вульгарному, Злому, і він глибоко страждав, зштовхнувшись із брутальністю, вульгарністю, обивательською настирливістю. Звідси, я думаю, виникали його сумні думки про самітність. Не часто Чехов зустрічав людей, які розуміли його, і він довго придивлявся до них, перш ніж допускав їх у свій ретельно духовний мир, що оберігає

Рідко, дуже рідко він відкривав свої таємні думки. В одному листі до Л. А. Авиловой є такі рядки: “…згадуючи своє життя, яскраво усвідомлю своє щастя саме в ті хвилини, коли, здавалося, я був найбільш нещасливий. У молодості я був життєрадісний – це інше”. Не так уже легко розгадати зміст цих слів. Навряд чи вони ставляться до Авиловой і до тому, про що не цілком ясно сказане в її спогадах і в оповіданні Чехова “Про любов”. Найімовірніше – Чехов уважав, що “найбільш нещасливо” він був у ранній молодості, коли змушений був писати з нестатку. Але, разом з тим, тоді він ще не замислювався над складними й болісними для нього питаннями людського існування, ще не усвідомлював своєї особистої відповідальності за несправедливість і зло, що панувало на землі. Це прийшло пізніше й принесло щиросердечний біль, страждання від свідомості свого безсилля змінити хоч що-небудь у цьому житті. Насправді він чесно, доблесно служив людям своїм чудесним, шляхетним талантом

На початку його шляху й у роки дозрівання його таланта, ще коли він був примушений писати дріб’язки й дрібниці на потребу обивательських гумористичних журналів, він відразу виділився із середовища літературних поденників. І вони це зачули, коли серед дріб’язків і пустяков на сторінках журналів з’явилися такі перлини, як “Дочка Альбіону”, “Устриці”, “Книга скарг”, “Хірургія”, “Товстий і тонкий”, “Хамелеон”. І коли Антоша Чехонте виріс в Антона Чехова, його колишні товариші випробовували почуття заздрості. Разом з тим їх иптереси, смаки вже стали далекі Чехову, хоча він завжди був уважний, доброзичливий до старих товаришів


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Стриманість, твердість, ясність у творах Чехова

Categories: Твори з української літератури

Links