“Століття нинішній” і “століття минулий”. Суперечка поколінь у добутку А. С. Грибоєдова “Горе від розуму”

1. Служіння Скалозуба й судження Молчалина. 2. Вогненне фамусовское суспільство. 3. Один у поле воїн Суспільну думку формують не самі мудрі, а самі балакучі. В. Беганьский У своїй комедії “Горе від розуму” А. С. Грибоєдов зіштовхує два покоління.

Він показує нам, що вони дуже далекі друг від друга як по поглядах на життя, так і по своїм принципах. У кожного з них свої правила й закони И здається, що вони живуть у зовсім різних мирах. Старе покоління не приймає нових віянь часу, молоде не бажає переймати ті уроки, які нагромадилися з роками. Вони

настільки роз’єднані, що ніяк не можуть прийти до взаєморозуміння. Таке протиріччя в добутку показано як у монолозі одного героя, так і в розмові декількох персонажів.

Перше втілюється в осуді Скалозубом книг, що приводять до вільнодумства й змусили його двоюрідного брата залишити службу. З ним згодний Фамусов, що також почуває негативний вплив літератури на його суспільство й час Скалозуб Але міцно набрався якихось нових правил. Чин випливав йому; він службу раптом залишив, У селі книги стало читати.

Фамусов От молодість!.. – читати!., а після хвать!.. Розмова ж про правила служіння викликає запекла суперечка

між Чацким і Фамусовим.

Останній радісно розповідає про свого родича, що вмів добре всім догоджати, щоб домогтися необхідних звань і чинів Але Чацкий уважає, що подібне служіння топче людське достоїнство. Він у жодному разі не приемлет для себе такого поводження. Він не відмовляється служити, але хоче вибрати свій шлях, що не змусить його принижуватися. Недарма саме в його вуста А. С. Грибоєдов вкладає знамениту фразу: “Служити б рад, прислужуватися нудно”.

Однак у добутку зустрічається трохи персонажів, які жили по одним законах, але незабаром для себе прийняли зовсім інші. Вони, якщо можна так сказати, позбавлені розвитку. Час витиснув у них нові віяння, які могли б привести їх до відкриттів. Таке перехід А. С. Грибоєдов запам’ятав в образі Платона Михайловича.

Чацкий Ну, Бог тебе суди; Уж точно, став не той у коротке ти час; Не в чи минулому року, наприкінці, У полку тебе я знав? лише ранок: ногу в стремя И носишся на борзому жеребці; Осінній вітер дми, хоч попереду, хоч із тилу. Платон Михайлович(совздохом) ех!

Братик! славне тоді життя-те було. Але й у новому суспільстві однаково залишаються ті, хто живе за старими законами.

Таким є Молчалин. Виходить, і молоде покоління починає розколюватися на дві частини, у ньому немає й не може бути єдності Про який загальний дух з вільнолюбним Чацким можна говорити, якщо Молчалин уже засвоїв дуже мудру істину, що дозволяє йому почувати себе спокійно у фамусовском суспільстві: “У мої лета не повинне сміти своє судження мати”. Олександр Андрійович Чацкий вибирає зовсім інші життєві принципи. Він внутрішньо не згодний з тим, що відбувається навколо, що постійно чіпляється за життя, у той час як настав час залишити надії на проживання в новому світі за старими законами.

Чацкий уголос вискази – Вает все те, про що більше не може мовчати його обурене серце. Це втілюється в знаменитому монолозі Чацкого “А судді хто?”. Він піднімає найважливіше питання – про зв’язок поколінь И говорить про те, що готово брати приклад зі старшого покоління. Чацкий не хоче руйнувати традиції, які складалися за старих часів. Але він прекрасно розуміє, що у фамусовском суспільстві немає й ніколи не буде нічого нового.

Де, укажіть нам, батьківщини батьки, Яких ми повинні прийняти за зразки? Суспільство живе за старими правилами, які неприйнятні для нового часу Так Чацкий залишається зовсім один у цьому світі. Інші такі, як Молчалин і Платон Михайлович, розуміють його прагнення, але вони воліють залишити все на своїх місцях, не говорячи навколишньої поперек жодного слова. Їм обом можна дати визначення, що Чацкий відносить до Молчалину: чоловік-хлопчик, чоловік-слуга. Але в цей список можна внести ще одну героїню – Софію.

Для себе вона приймає закони старого суспільства незважаючи на те що вони якоюсь мірою суперечать її натурі Автор нам ніде не показує, яке її відношення до подій, що відбуваються. Тому можна було б сказати, що вона залишається на стороні Чацкого. Однак Софія не приймає і його життєву позицію. Можливо, вона розуміє, що він якоюсь мірою прав. І в цьому випадку дівчина не залишається байдужої.

Інші не згодні з деякими позиціями парубка, але вони залишають його впокое. Софія ж, навпаки, ранить дуже боляче. Спочатку вона називає його змією, а потім пускає слух про його божевілля. Можливо, дівчина розуміє наскільки можуть бути згубні слова Чацкого для навколишніх, тому дає таке визначення давно знайомому їй людині, що різко висловлюється про безсловесних людей, тобто Молчалине. Що я Молчалина глупее?

Де він, до речі? чиЩе не зломив безмовності печатки? Бувало пісеньок де новеньких зошит Побачить, пристає: подаруйте списати. А втім, він дійде до ступенів відомих, Адже нині люблять безсловесних.

Але старе покоління представлене таки монолітно. У ньому автор не показує ніякого роз’єднання Спочатку він представляє окремих особистостей, такі як Фамусов, Скалозуб, які своїми мовленнями показують, що не приймають для себе нових віянь часу. Але автор дає нам можливість уявити собі все суспільство, з яким зіштовхується Чацкий.

Воно представлено на балі в будинку Фамусових. Цей мир досить різноманітний. Так бал стає своєрідною картиною, на якій поет-художник постарався показати всі відтінки минулого століття. У ній не тільки представлені образи єкатерининських часів (Хлестова), але й сучасні жителі нового суспільства (Платон Михайлович, Загорецкий). Кожний з них по-різному пристосовується до нинішнього століття.

Але всі вони неодмінно зберігають дух минулого, що ніяк не можна змінити незважаючи на те що він може приносити тільки шкоду. Потрапляючи в таке суспільство, Чацкий розуміє, що його відсталість перемогти не можна, що воно дуже далеко від його сучасних поглядів на життя. Століття минулий не приймає для себе біг часу Воно для них немов застигає, не дозволяє рухатися вперед і усвідомлювати, що всі навколо постійно трансформується.

Міняються моди, пристрасті, государ, що по-різному формує навколо себе суспільство. Про цей застій дуже добре пише И. А. Гончарів у своїй статті “Мильон роздирань”: “Ця Хлестова, залишок єкатерининського століття, з моською, з арапкою-дівчиськом”. И виходить, що Чацкий зайвий у цьому світі. Він зі своїми поглядами й переконаннями ніколи внем не уживется. Олександр Андрійович не приймає для себе його законів, але й воно не готово до того, щоб у ньому поширювалися такі вільнолюбні думки.

Тому старе покоління, століття минулий губить Чацкого. Він розуміє, що йому потрібно залишити це суспільство й знайти ті, хто стане йому набагато ближче не тільки по своїх поглядах, але й словам і діям. Олександр Андрійович називає фамусовский мир вогнем, що не щадить нікого, хто в нього попадає. Адже в підсумку все залишаються в його владі.

Ви праві: з вогню той вийде непошкоджений, Хто з вами день пробути встигне, Подихає-Повітрям одним, И в ньому розум уцелеет. Геть із Москви! сюди я більше не їздець. Біжу, не оглянуся, піду шукати по світлу, Де ображеному є почуттю куточок!.. І він вирішує, що потрібно виїхати.

Тому запекло кричить: “Карету мені, карету!” У цьому добутку автор показує, як далеко від нинішнього століття вік минулий. Він намагається всіма силами зберегти свою владу й показати, що ще таки сильно його позиції.

Він хоче всіх переконати в тім, що мир краще не перекроювати по-новому Недарма Фамусов називає Чацкого карбонари. У той період це означало бунтівник, неблагонадійна людина. І правда, як одна єдина людина може протистояти суспільству?

Але це здійсненно, у цьому показана сила Чацкого, тобто століття минулий боїться його. Помітимо, як легко й швидко він визнає приїжджого божевільним. Виходить, автор дає нам зрозуміти, що й один у поле воїн, тим більше коли він так переконаний у своїй правоті й готовий боротися за нього незважаючи ні на що.

Наприклад, Чацкий разочаровивается навіть у любові до Софії. Але це не послабляє, а, навпаки, дає йому нові сили, щоб він зміг надалі переконати юні серця в тім, що століття минуло. Тому потрібно жити за законами нового часу, але при цьому обов’язково розуміти, що в ньому може бути корисного й морального


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Століття нинішній” і “століття минулий”. Суперечка поколінь у добутку А. С. Грибоєдова “Горе від розуму”

Categories: Твори з української літератури

Links