Стилістичні особливості твору “Перевтілення”

Слід звернути увагу і на стиль новели Кафки. “Ясность его речи, точная и строгая интонация разительно контрастируют с кошмарным содержанием рассказа, – відзначав В. Набоков. – Его резкое, чернобелое письмо не украшено никакими поэтическими метафорами. Прозрачность его языка подчеркивает сумрачное богатство его фантазии. Контрасти единство, стиль и содержание, манера и материал слиты в нерасторжимое целое”.

Як і інші Твори Франца Кафки, “Перевтілення” вражає синтезом реального і фантастичного. Фантастика і реальність

у Кафки тісно взаємодіють і взаємодоповнюються. Найнеймовірніше й найабсурдніше відбувається у найбуденнішій обстановці. Вторгнення фантастичного у кафкіанський світ не супроводжується якимсь романтичними казковими ефектами. Більш того, воно ні у кого не викликає подиву, сприймається як щось природне. Втім, як зазначає Д. Затонський, диво зовсім і не вторгається у художній світ Кафки, “воно завжди знаходиться тут, складає одне з неодмінних ознак цього світу.

Якщо уявно розчленувати романи і новели Кафки на їх первісні елементи, так би мовити “будівельні цеглини”, то ми отримаємо переважно зримо

реальні, нічим не прикметні речі, предмети, явища. Фантастика з’являється лише тоді, коли Кафка починає ставити їх у певну залежність від елементів нереальних або навіть просто один від одного – вона полягає в ситуаціях, в розташуванні предметів, їх взаємному відштовхуванні чи притяганні”. А. Хаузер писав/ що модерністське мистецтво робить наголос “не стільки на самому сполученні предметів, скільки на фантастичності цього сполучення”.,

Англійський критик Н. Холланд з приводу новели “Перевтілення” писав: “…Нереальні елементи, алегоричні імена або людинокомахи, утворюють свого роду електромагнітне поле; найбільш банальні і прозаїчні деталі, внесені в це поле, набувають здатність випромінювати особливе, додаткове значення”. Цей же дослідник спробував розшифрувати чи не всі символи цього твору. На думку Холланда, хазяїн Грегора Замзи – символ Бога; три квартиранти – що оселилися в домі після перевтілення, – боги кожного з членів сім’ї; одяг і вдягання

-символ “підкорення”; саме перетворення Грегора – це символ перевтілення Бога в людину, а смерть Грегора

-символ смерті Христа.

Чимало дослідників Творчості письменника звертали увагу на притаманну його стилю рису – невідповідність між реалістичним способом зображення і абсолютно неправдоподібними подіями. Цю манеру Кафки один з

Перших його дослідників В. Рем назвав “магічним реалізмом”. Він зазначав, що, на відміну від інших письменників”містиків”, які вміщують дивовижне “по той бік повсякденності”, Кафка “розташовує диво ще більш магічно, в самий центр буденного”. Недаремно в одній із новел Кафки (“Блюменфельд, старий холостяк”) є такі знаменні слова: “Навіть неймовірне повинно мати своє межі”.

Говорячи про кафківський “фантастичний реалізм”, можна пригадати і видатних письменників минулого, які також намагалися стикати неправдоподібне з вірогідним. Подібні спроби робили Рабле і Свіфт, Гофман і Гюго, Гоголь і Достоєвський. А серед тих, хто йшов слідом за “магічним реалізмом” Кафки в літературі XX століття – Булгаков і Набоков, Йонеско і Дюрренматт, Гарсіа Маркес і Кортасар. Показовою у цьому відношенні є новела німецької письменниці Анни Зегерс “Зустріч у дорозі”, у якій зображується зустріч у празькому кафе трьох письменників – Ернста Теодора Амадея Гофмана, Миколи Гоголя і Франца Кафки. Вони розмірковують про літературу, читають уривки з власних творів. Звичайно, подібна зустріч у реальній дійсності була би абсолютно неможливою: Кафка народився за тридцять років по смерті Гоголя і за шістдесят по смерті Гофмана. Проте письменниця тонко вловила тісний і глибокий зв’язок між творчістю представників різних літературних епох. Романтика Гофмана, реаліста Гоголя і модерніста Кафку споріднюють не тільки високий гуманізм, біль за “маленьку людину”, а й ті художні засоби, той самий “магічний реалізм”, за допомогою якого митці опановують дійсність.

Говорячи про проблематику і поетику “Перевтілення”, необхідно відзначити і зв’язок новели з експресіонізмом. До експресіонізму Кафку зараховували численні його дослідники, хоча сам письменник до представників цього напряму ставився негативно. Так, для експресіоністів типовою була проблема ворожнечі поколінь, котра часто втілювалася у конфлікт батька з сином (п’єса В. Газенклевера “Син”). Проте, на відміну від німецьких та австрійських експресіоністів, Кафка далекий від спроби розв’язувати ці питання в соціальному плані. Адже між синами у Кафки (Карл Россман з “Америки”, Георг Бендеман з “Вироку”, Замза з “Перевтілення”) та їх батьками не існує ідейних розходжень. Сини у Кафки не бунтують проти батьків, вони пасивні й слухняні, навіть беруть на себе всю провину.

Крім того, герої “Перевтілення”,подібно до персонажів романів Кафки “Процес” і “Замок”, позбавлені особистісного. Це також відповідає поетиці експресіонізму, принципи якої вимагали зображення не конкретної людини, а її абстракції. Індивідуальні якості персонажів експресіоністських торів відсутні. Недаремно вони мають загальні назви; “Жінка”, “Син”, “Торговець”, “Безробітний” тощо.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Стилістичні особливості твору “Перевтілення”