Стаття Куліша про Котляревського в “Основі”

Не може бути сумніву, що Чернишевський мав тут на увазі передусім Шевченка, про якого він докладно писав на початку рецензії, а також Марка Вовчка, творчість якої критик оцінював надзвичайно високо.

Стаття Куліша про Котляревського в “Основі” мала широкий резонанс. Не всі поділяли думки Куліша, як видно, не поділяла і редакція “Основи” в цілому. В наступному другому числі журналу з’являється редакційна стаття “Іван Петрович Котляревський” (“Основа”, 1861, № 2). У цілому вона складається з матеріалів О. В. Те-рещенка,

полтавця, який особисто знав автора “Енеїди”, а в той час працював у Петербурзі в Публічній бібліотеці, збираючи матеріали до біографії письменника. У редакційному вступі до цих бібліографічних матеріалів є, по суті, дуже обережна й делікатна критика статті Куліша. Обговорюючи важливість біографії письменника, редакція мимоволі дає оцінку й статті в попередньому номері журналу: “Але життя Котляревського таке повне й знаменне, що, знаючи його поверхово, не можна вірно з’ясувати багатьох проявів його суспільної діяльності й легко помилитися при оцінці його особи як людини й громадянина”. Тут, по суті,

містився натяк на помилковість оцінки Кулішем Котляревського саме як людини й громадянина – “щиро шанованої особи минулого часу”.

Ми вже не раз у попередніх розділах використовували біографічні відомості О. Терещенка. У кінці цієї статті йшла мова про популярність “Енеїди”, яку багато читачів цитує напам’ять. Закінчувалася стаття в “Основі” знову ж таки прихованою полемікою з Кулішем: “Тим часом критика тепер проголошує над самим Котляревським і над його “Енеїдою” суворий осуд. Хто ж помилився? Хто більше має рації: чи суспільство, яке ставиться до особи поета та його твору з повагою й любов’ю, чи критика, що піддала його особу, й Твори Котляревського беззаперечному осудові? На це ми спробуємо дати свою відповідь у наступній статті”. Кінчалась стаття позначкою: “Буде продовження”,- але ні в одному з наступних чисел продовження не з’явилось, і причина цього нам лишилася невідома.

Незгоду з Кулішем виявив і П. Мокрицький, друг і приятель Шевченка, в нотатці з приводу концерту на честь Шевченка в Петербурзі. Мокрицький дивується: “…Навіщо порушується прах давно покійного Котляревського, малоросіянина з дивним талантом, чия пародія ” Енеїда ” вважалась завжди найбільш вдалою з пародій і яка свого часу була вивчена напам’ять всіма українцями; чиї ” Наталка Полтавка ” і “Москаль-чарівник” граються десятки років на театрі і досі не наскучили. Загальна симпатія публіки марно не дається; українська приказка твердить “Громада – великий чоловік”; вона не видає книжок, а читає, приглядаючись” 262.

Але Куліш, вірний своєму характерові, на голоси критиків не зважав. Наступного року він видав своїм коштом твори Котляревського, але думки своєї про письменника не змінив. Характерно, що в підзаголовку “Енеїди” він зберіг термін “перелицьована”, що був у перших двох виданнях, здійснених без відома автора, і не подав терміну “переложена”, що з’явився в першому авторському виданні (1809) і повторений у посмертному повному виданні “Енеїди”, підготовленому самим автором. Публікуючи в “Основі” комедію Гоголя “Простак”, П. Куліш висловлює припущення, що вона, можливо, написана раніше, ніж п єси Котляревського, а порівнюючи її з “Мо-скалем-чарівником”, віддає перевагу першому творові, відступаючи навіть од сказаного в статті про Котляревського в “Основі”.

Слід нагадати, що з думкою Куліша рішуче не погодився такий відомий діяч української культури, як Михайло Максимович. Прочитавши вступну статтю до альманаху “Хата” (1860)-“Переднє слово до громади” Куліша,- М. Максимович написав чернетку статті “По-лемическое обозрение малороссийской словесности”. Уривки з неї опублікував згодом В. Науменко 263. У цих уривках нема безпосередньої полеміки з Кулішем, але є суттєве заперечення Кулішеві, що намагався применшити роль Котляревського. Основна теза статті Максимовича: творчість автора “Енеїди” щільно пов’язана з попередньою українською літературою XVII-XVIII століть і разом з тим є початком нової літератури: “Річ звичайна, що з початком нового періоду в житті народу з’являються нові прагнення в його словесності, при яких вона, не задовольняючись попередніми своїми формами, з’являється в нових. Але коли ж це було в нас у Малоросії, щоб раптом прийшлось не до смаку все, що написано у нас, починаючи з Нестора? Такого крутого повороту у смаках не було ні в тому поколінні малоросіян, в якому з’явився первоначальник нової нашої словесності Котляревський, ні в поколіннях дев’ятнадцятого століття”.

На доказ цих слів М. Максимович наводив пісні козака Климовського, І. Шумлянського, Б. Хмельницького, Головатого. У кінці XVIII століття почався новий період в історії України. І. Максимович підсумував свої думки: “Тоді ж почався новий період і для словесності малоросійської – період зростання писемної або книжної словесності, що почався з “Енеїди” Котляревського, надрукованої 1798 року”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Стаття Куліша про Котляревського в “Основі”

Categories: Нові твори

Links