Солов’їв С. М. про Олександра Невському й розгромі шведських і німецьких агресорів на Неві й Чудском озері

У той час як на сході російські князі примушені були їздити з уклоном до ханів степових варварів, на заході йшла боротьба із сильними ворогами, які почали загрожувати Русі ще раніше татар. Із двох інших сторін нападають на Північно-Західну Русь вороги не менш небезпечні: шведи й Ливонские лицарі. Володимирським князям не можна було обороняти її постійно від всіх цих ворогів: у них було багато справи в себе, на сході, внаслідок твердження нового порядку речей, невпинних усобиц для посилення одного князівства на рахунок всіх інших, і татарських

відносин. Тоді Новгород Великий повинен був взяти на свою частку боротьбу зі шведами, а Псков, бедный засобами Псков, повинен був вести боротьбу із двома самими небезпечними ворогами – Литвою й німцями, при внутрішнім безладді, при частій відсутності князя, при сварках зі старшим братом своїм Новгородом Великим.

Найдужчим ударам із трьох сторін Новгород і Псков піддалися з 1240 року; вони витримали їх і цим переважно зобов’язані були синові великого князя Ярослава, Олександрові, що став княжити в них один після батька з 1236 року. У Швеції боротьба

між готськими й шведським можновладними будинками, що скінчився в 1222 році, підсилила влада вельмож, між якими перше місце займав рід Фолькунгов, що володів спадково достоїнством ярла. Могутній представник цього прізвища, Биргер, спонукуваний папськими посланнями, почав хрестовий похід проти Русі. Як незабаром прийшла в Новгород звістка, що шведи з’явилися в устя Ижоры й хочуть іти на Ладогу, те Олександр не став чекати ні полків батьківських, ні поки зберуться всі сили Новгородської волості, з небольшою дружиною виступив проти ворога й 15 липня наніс йому поразка, за яке одержав славне прозвання Невського.

Сам Олександр розповідав після про подвиги шістьох чоловіків із дружини своєї: один з них, Гаврило Олексич, прорвався слідом за що біжить Биргером до самого корабля його, був скинуть і з конем у воду, але вийшов непошкоджений і знову поїхав битися з воеводою шведським, котрий називається в літописі Спиридоном; цей воєвода залишився на місці, а по деяких звістках, та ж доля осягла і єпископа. Інший новгородец, Сбыслав Якунович, здивував також всіх своею силою й храбростию, не раз уриваючись із однією сокирою в юрби ворожі. Якуновичу в хоробрості не уступав князівський ловчий Яків Полочанин, з мечем у руках ворвавшийся у шведські ряди. Четвертий новгородец, Миша, пішки із загоном своїм ударив на ворожі кораблі й погубив три з них; п’ятий, отрок князівський Сава, пробився до великого золотоверхого намету Биргерова й підсік у нього стовп, намет повалився, і падіння його сильно обрадувало новгородцев у битві; шостий, слуга князівський Ратмир, бився пеш, був оточений з усіх боків ворогами й упав від безлічі ран; всіх убитих з боку новгородської було не більше 20 чоловік.

Новгородцы любили бачити Олександра в чолі дружин своїх; але недовго могли ужиться з ним як із правителем, тому що Олександр ішов слідами батьківським і дідівським: у самий рік Невської перемоги він виїхав з Новгорода, рассорившись із жителями. А тим часом німці знову із князем Ярославом Володимировичем взяли Ізборськ; псковичи вийшли до них назустріч і були розбиті, втратили воєводу Гаврила Гориславича, а німці слідами що біжать підступили до Пскова, попалили посади, околишні села й цілий тиждень стояли під містом. Псковичи примушені були виконати всієї їхньої вимоги й дали дітей своїх у заручники: у Пскові почав володіти разом з німцями якоїсь Повторювало Іванович, що і підвів ворогів, як затверджує літописець; ми вже бачили у ворожнечі сторін причину таких зрад. Прихильники противної сторони бігли в Новгород, що залишився без князя, а тим часом німці не задовольнялися Псковом: разом із чуддю напали вони на Вотскую пятину, завоювали неї, наклали данина на жителів і, маючи намір стати твердою ногою в Новгородській волості, побудували міцність у Копорьи цвинтарі; по берегах Луги забрали всіх коней і худоба; по селах не можна було землі орати, та й нема чим; по дорогах у тридцяти верстах від Новгорода ворог бив купців.

Тоді новгородцы послали в низову землю до Ярослава за князем, і той дав їм іншого сина свого, Андрія; але потрібний був Олександр, а не Андрій: новгородцы подумали й відправили знову владику з боярами за Олександром; Ярослав дав їм його знову, на яких умовах, невідомо, але, імовірно, не на всій волі новгородської: ми побачимо після самовладдя Олександра в Новгороді; скарги громадян на це самовладдя залишилися в договорах їх с братом Александровим.

Приїхавши в Новгород в 1241 році, Олександр негайно пішов на німців до Копорью, взяв міцність, гарнізон німецький привів у Новгород, частину його відпустив на волю, тільки зрадників вожан і чудь перевішав. Але не можна було так незабаром звільнити Псков; тільки в наступному 1242 році, з’їздивши в Орду, Олександр виступив до Пскова й взяв його, причому загинуло сімдесят лицарів з безліччю простих ратників, шість лицарів узяті в полон і замучені, як говорить німецький літописець.

Після цього Олександр увійшов у Чудскую землю, у володіння Ордена; військо останнього зустріло один з російських загонів і розбило його наголову; коли втікачі принесли Олександру звістка про цю поразку, то він відступив до Псковського озера й став чекати ворога на льоді його, що був ще міцний 5 квітня. На сонячному сході почалася знаменита битва, слывущая в наших літописах під ім’ям Льодового побоїща. Німці й чудь пробилися свиньею (острою колонною) крізь російські полки й погнали вже біжать, як Олександр обігнав ворогів з тилу й вирішив справу у свою користь; була зла січа, говорить літописець, льоду на озері стало не видно, усе покрилися кровию; росіяни гнали німців по льоду до берега на відстані семи верст, убили в них 500 чоловік, а чуді незліченна безліч, взяли в полон 50 лицарів. “Німці, – говорить літописець, – похвалялися: візьмемо князя Олександра руками, а тепер їхній самих бог зрадив йому в руки”. Коли Олександр вертався в Псков після перемоги, те полонених лицарів вели пішки поруч коней їх; весь Псков вийшов назустріч до свого рятівника, игумны й священики із хрестами. “Про псковичи! – говорить автор повести про великого князя Олександрі, – якщо забудете це й відступите від роду великого князя Олександра Ярославовича, те схожі будете на жидів, яких господь наситив у пустелі, а вони забули всі благодіяння його; якщо хто із самих далеких Александрових нащадків приїде в сумі жити до вас у Псков і не приймете його, не ушануєте, то назветеся другі жиди”. Після цього славного походу Олександр повинен був їхати у Владимир прощатися з батьком, що відправлявся в Орду; у його відсутність німці надіслали з уклоном у Новгород, посли їх говорили: “Що зайшли ми мечем, Воть, Лугу, Псков, Летголу, від того від усього відступаємося; скільки взяли людей ваших у полон, тими розміняємося: ми ваших пустимо, а ви наших пустите”; відпустили також заручників псковських і помирилися.

Але залишалася ще Литва: в 1245 році юрби литовців з’явилися біля Торжка й Бєжецька; у Торжке в цей час сидів що вернувся, імовірно після миру, з Лівонії князь Ярослав Володимирович; він погнався було з новоторжцами за литвою, але зазнав поразки, втратив всіх коней, потім новоторжцы і Ярослав погналися знову разом із тверичами й дмитровцами; цього разу литовці були розбиті під Торопцом, і князі їх вбігли в місто. Але ранком на інший день дозрів Олександр із новгородцами, взяв Торопец, відняв у литовців весь полон і перебив князів їх, більше осьми людина. Новгородські полки вернулися від Торопца; але Олександр із одним двором своїм погнався знову за литовцями, розбив їх знову в озера Жизца, не залишив у живі жодного людину, побив і залишок князів. Після цього він відправився у Вітебськ, звідки, взявши сина, вертався назад, як раптом наткнувся знову на юрбу литовців поруч Усвята; Олександр ударив на ворогів і знову розбив їх.

Так були відбиті зі славою всі Три ворогів Північно-Західної Русі.

Цит по: Соловйов С. М. Історія Россі З найдавніших часів. М., 1999. Розділ 3. С. 146-155.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Солов’їв С. М. про Олександра Невському й розгромі шведських і німецьких агресорів на Неві й Чудском озері