Соціальні і філософські джерела бунту Раскольникова (за романом Ф. Достоєвського “Злочин і кара”)

Одна з основних тем творчості Ф. М. Достоєвського – тема взаємин людини й ідеї. У більшості його романів є персонажі, одержимі якою-небудь ідеєю, що живуть тільки нею, що підкоряють їй усі дії й у результаті руйнують і своє життя, і життя інших людей. Роман “Злочин і кара” був задуманий автором ще на каторзі. Тоді він називався “П’яненькі”, але поступово задум змінювався. І новий роман “Злочин і кара” став “психологічним звітом про один злочин”. Але мова йде не про звичайне убивство, а про ідеологічне, виконане злочинцем-мислителем.

Але хіба Родіон Раскольников, бідний студент, – злочинець, убивця? Що штовхнуло його на злочин? Тяжкий стан на межі убогості, хвороба або винайдена ним самим теорія про “обраних” і “звичайних” людей? Що було раніше? Автор роману намагається досліджувати соціальні і філософські джерела злочину Раскольникова. Розумний, гордий, повний усвідомлення власної гідності, Родіон Раскольников виключений з університету, тому що йому не було чим платити за своє навчання. Живе він у крайній бідності, страждає від голоду і нужди, від принижень, що відчуває і він сам, і його мати, і сестра Дуня. Він бачить

навколо тільки бруд, убогість, пороки. Він намагається допомогти Мармеладову, але марно; хоче допомогти Соні, своїй сестрі Дуні – однак вони залишаються “приниженими й упослідженими”. Раскольников змушений закласти деякі свої речі, щоб не вмерти з голоду. Він відчуває себе нікому не потрібним, знедоленим серед багатих особняків і ошатної публіки. Задавлений убогістю і несправедливістю, він приходить до думки про вбивство лихварки Альони Іванівни. Злочин цей має, так би мовити, теоретичне обгрунтування. Убивство старої – не просто банальне вбивство, а вбивство “по совісті”. Ще до злочину він пише і публікує статтю, у якій викладає теорію про те, що всі люди поділяються на “звичайних” і “незвичайних, як Наполеон”. Незвичайні мають право задля блага людей переступити закон. Раскольников довго міркує про свою власну роль: “звичайна” він людина – “тварина тремтяча” чи “право має”. І вирішив довести на ділі, що він “право має вчинити злочин по совісті”, стати владарем світу. Родіон Раскольников думав убити стару-лихварку, цю “нікчемну істоту”, і врятувати від убогості себе і своїх близьких. Але він забув головне: ніхто не давав йому права позбавляти життя іншу людину. І все-таки, вчинивши злочин, Раскольников не зміг переступити через себе, через свою совість. “Я не стару вбив… я себе вбив”, – скаже він. Ф. М. Достоєвський спростовує теорію Раскольникова: логічне спростування представив Порфирій Петрович, а моральне – “вічна” Соня Мармеладова. Ставлення до Раскольникова в Достоєвського складне, але вирок письменника нещадний – права на злочин не має ніхто! Показуючи нелюдськість буржуазного суспільства, Достоєвський усе-таки не в ньому бачить причину злочину свого героя. Причина – у самому Раскольникову. І перш ніж змінювати суспільство, треба змінитися самому.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Соціальні і філософські джерела бунту Раскольникова (за романом Ф. Достоєвського “Злочин і кара”)

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links