Слово українського Каменяра

Іван Якович Франко – це письменник світового рівня, який у своїй творчості вирішував найбільш складні проб­леми сучасності. Його часто називають найбільш видатним поетом-новатором післяшевченківського періоду.

Чому Франка називають Каменярем? Це зрозуміло з його громадянської лірики, просотаної вірою у світле майбутнє, у силу дужих рук і мужніх сердець.

“Каменярі” – так називається один з найбільш відо­мих Франкових творів. Цей вірш є алегорією: каменярі, що вириваються з кам’яних обіймів скали, являють собою образ

борців за свободу України. Каменярі закуті ланцюгами, але погляд кожного сповнений рішучості. Водночас у скелю гупають тисячі молотів: це величне й навіть мото­рошне видовище. Стримати каменярів неможливо:

Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий.

Так наші молоти гриміли раз у раз.

Навряд чи на борців чекає слава, але вони є тими, хто починає прокладати путь новому життю. “На шляху по­ступу ми лиш каменярі”, – зазначає Франко. Доля рево­люціонера надскладна. Він мусить відмовитись від усього, що таке миле для кожного, аби не переривалася робота. Двічі поет наголошує на тому, що власною смертю

каме­нярі торують путь для. майбутнього щастя:

Ми ломимо скалу, рівняєм правді путі,

І щастя всіх прийде по наших аж кістках.

Величний образ каменяра-революціонера дуже полюбився читачам, зробився символом боротьби проти старого, віджилого, мертвотного.

“Гріє сонечко!” – світлий і пафосний твір, який стверд­жує непересічну роль тих, хто сіє зерна нового життя. Зима пройшла, і слід братися до роботи: земля чекає на свого орача й сіяча. Дуже своєрідні будова й ритм твору: поет ніби промовляє заклинання, у якому переплелися надія, наснага й радість:

Гей, брати!

В кого Серце чистеє,

Руки сильнії,

Думка чесная, –

Прокидайтеся!

Поезія нагадує євангельску притчу про зерно, яке, коли впаде на камінь, то не дасть плоду, а якщо впаде в землю, то дасть добрий урожай:

Сійте! На пухку,

На живу ріллю

Впадуть сімена

Думки вашої!

Франко наголошує, що передусім потрібне нове розу­міння, нова свідомість, з якої, безсумнівно, виросте нове життя.

“Моя любов” – вірш, який демонструє палку любов Івана Франка до рідної України. Красу України поет називає “святою, чистою”. Любов, щирість і спокій притаманні нашій землі. Але Україна водночас дуже нещасли­ва: у кожній народній пісні можна почути споконвічний сум. Від свідомого українця потрібне повне зречення “власних втіх”, щоб можна було “віддатись доконечно” боротьбі за майбутнє Батьківщини:

Ні, хто не любить всіх братів,

Як сонце боже, всіх зарівно,

Той щиро полюбить не вмів

Тебе, коханая Вкраїно!

Івана Яковича Франка інколи називають Каменярем, і це точно характеризує його роль в українській літера­турі, а також в громадсько-політичному розвитку кінця XIX – початку XX століття. Франко уособлює вічно живу прогресивну думку людства, для якої не існує пе­решкод та кордонів, яка є думкою найкращих людей про ціле людство.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Слово українського Каменяра