Словник мови Панаса Мирного
У стихії народної творчості почував себе Мирний, як риба у воді. Прислів’я не тільки доповнював, переробляв, а й розщеплював, використовуючи окремі елементи. Наприклад, в епізоді роману “Повія”, коли пани Мар’ю звільнили і Христя лишається одна, пані обіцяє їй допомогти, адже і в неї дві руки, на що наймичка подумки відповідає: “…дві-то руки в тебе, та чиїми прийдеться надр загрібати?”
Розщеплене прислів’я, його образно значимі елементи переходять у приказки. А приказки – рухомі сентенції, які не становлять закінченого
Наведемо деякі: “зачепи,- возом не об’їдеш” (II, 178), “в хаті хоч вовків гони”
З наведеної дуяіе незначної частини масиву усталених порівнянь ясно проглядає їх живописність і загальнодоступність, що багато важило для автора. Оцінно-зображальні потенції їх найвиразніші в синонімічних рядах. Скажімо, гуртову розмову панійок, їх смачне перетирання на зубах сусідів і сусідок точно передає у народно-авторському баченні “скрекотять, як ті сороки” (II, 119); веселе загравання попаді з паничем з погляду повітової пані – “торохтить, як та порожня бочка” (III, 242), командно-дружна відповідь солдат на привітання генерала – “загелкали, мов індики” (II, 110), зухвале розхвадю-вання-улещуванпя Колісником лідера дворянства – “щебече, наче соловей” з розширенням-уточненням фраземи “по весні у садочку” (III, 356). Ось ще кілька синонімічних рядів: “зардіється, як макова квітка” (II, 126), “червоний, як жар” (II, 236), “червоний, як рак печений” (III, 265); “німий, як домовина” (II, 186), “тихо-тихо, як у могилі” (III, 23), “тиша, як у вусі” (II, 221), “тихо, хоч мак сій” (III, 227); “як ужака той обвився” (III, 120), “в’ються, як той хміль коло тичини” (III, 328). Художню потребу в синонімії фразеологізмів зумовлює сама їх природа, їхнє аж до полярності відмінне оцінне забарвлення. Та й менш помітні значеннєво-образні нюанси дуже суттєві для відтворення дійсності, де толетов-ське “ледь-ледь”, мікронна точність порівняльного об’єкта забезпечує життєву подібність і життєресурс картини. Доречність і точність усталених порівнянь у Мирного еталонні.
Ще одна особливість: досить часте використання їх як засобу синтаксичного паралелізму з метою нагнітання, посилення епітетних рядів: “палкий, як порох, сміливий, як голодний вовк” (II, 137); “як стіна, німа, як крейда, біла” (III, 19), Зустрічаються й контрастні зіставлення: “Накинувся він [Максим Гудзь] на неї [граматку], як на свого ворога; пригорнувся, як до матінки – почав учитись” (II, 158) – з дуже містким оксюморонним ефектом, що вповні відтворює почуттєву суперечливість самого процесу самоосвіти – з його самопринукою, з його труднощами, з радістю подолання їх, з великим стимулом – надією.
Як уже відзначалося, фразеологічне багатство письменника витікало як із жйвомовннх-на, родних.,дще-рел, так і з різних, друйованиетнографічних збірників, художніх творів попередники. У подальшому вже його твори стали “збірниками”, наочно демонструючи зображально-оцінну вартість кожного усталеного образного вислову, пропагували це багатство, виконували роль посередника-джерела для інших.
Показовою в фразема битий жак. Слово жак не було відоме на Східній Україні. Для нас – це полонізм (“запозичено з чеської мови, мабуть, через польську” – ЕСУМ, т. II, с. 185), який мав поширення на західних землях (жак, жаківка – “півчий”, “приміщення для півчих”-у лемків). Потрапляло це слово у значенні “бурсак”, “школяр” в давню літературу, було й у новій – у п’єсі П. Куліша “Петро Сагайдачний” для історичного колориту. Вислів битий жак з туманною предметною основою побутував на широкому просторі України, зокрема на Чернігівщині, звідки й потрапив до збірника Номиса, так високо оцінюваним Мирним. Значення фраземи визначено СУМом неточно: “про бувалу людину” (т. І, с. 170) і “про бувалу, з досвідом людину” (т. II, с. 503). Досвід, бувалість – беззаперечно. Але які? В чому?
З фразеологією тісно змикається лексична тавтологія – повторення одних і тих самих слів, що широко вживається в побутовій мові та народній творчості, художній літературі для посилення основного значення дії, вираження вищої міри ознаки, а також багаторазовості дії чи множинності предметів, тобто один із засобів надання словам оцінно-експресивних функцій. Формально тавтологія буває чиста – із слів у тій самій формі, фразеологічна – із слів у різних формах чи спільнокореневих – і синонімічна – із мовних чи контекстуальних синонімів.
Почнемо із фразеологічної, чи тавтологічних зворотів: “як у дзвін дзвонять” (II, 231), “тьма темна” (II, 275), “у полон полонила” (II, 268), “ходором ходить”, “пустир пустирем” (II, 51; модель продуктивна і в наш час; ще: “злидні злиднями” – III, 167ч “мужик мужиком” – III, 183, “звір звіром” – НІ, 235), “повним повні” (III, 102), “чужа чужина” (III, 471), “клопоти клопотали” (III, 477) та ін., які посідають помітне місце в мові письменника.
Ще частіше він використовував лексичні дублети. Дієслівні: точить-точить (II, 128), дохаріє-похиріе (II, 138), лились-лились (III, 71), плакав-плакав (III, 72), ждала-ждала (III, 141), пече-пече (III, 149), подумала-подумала (III, 160), сиділа-сиділа, дожидала-дожидала (III, 198), поцигикав-поцигикав (III, 253) тощо. Прикметниково-прислівникові: велика-велика (II, 112), біла-біла (II, 268), далеко-далеко (II, 268), старого-старого (II, 322), страшно-страшно (III, 22), довга-довга (III, 49), смішно-смішпо (III, 58), тихо-тихо (III, 119), рада-рада (III, 126), шиарко-пшарко (III, 195), крута-крута (III, 399), зелене-зелене (III, 473) та багато інших. Додамо ще власне прислівникові: гаразд-гаразд (III, 72), ледве-ледве (III, 99).
Зрідка зустрічаються іменникові: світла-світла (II, 118), люду-люду (III, 428), степ і стен (III, 504). Синонімічних іменникових дублетів значно більше; та це вже явно предмет розмови наступного розділу. Хоч і чиста тавтологія теж стоїть десь між лексикою і тропами, принаймні на рівні загальномовних метафор, експресивних слів, фразеологізмів.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)