Скорочено “Хулио Хуренито” Эренбурга

Явище Хулио Хуренито народам Європи і його першому й преданнейшему учневі Эренбургу відбувається 26 березня 1913 р. у кафі “Ротонда” на паризькому бульварі Монпарнас, у ту саму годину, коли автор Віддається зневірі над чашкою давно випитого кава, марне очікуючи кого-небудь, хто звільнить його, заплативши терплячому офіціантові шість су. Прийнятий Эренбургом і іншими завсідниками “Ротонди” за чорта, незнайомець виявляється персоною куди більше чудової – героєм громадянської війни в Мексиці, щасливим золотошукачем, ученим-енциклопедистом

і знавцем десятків живих і мертвих мов і прислівників. Але головне покликання Хулио Хуренито, іменованого в романі Вчителем, – бути Великим Провокатором у фатальні для людства роки. Слідом за Эренбургом учнями й супутниками Хуренито в мандрівках стають люди, в інших обставинах рішуче не здатні зійтися разом. Містер Лантух, американський місіонер, що повертає борг Європі, що ніколи принесла блага цивілізації в Нове Світло: два могутніх важелі історії, за його переконанням, це Біблія й долар. У числі проектів містера Лантуха такі воістину геніальні, як світлові реклами над булочними: “Не хлібом єдиним

жива людина”, устаткування торговельних павільйонів по сусідству з ешафотами, щоб страти з низькопробних видовищ перетворилися в народні святкування, і розширене виробництво автоматів для продажу гігієнічних засобів у публічних будинках (причому на кожному пакетику повинна красуватися повчальний напис начебто такої: “Милий друг, не забувай про свою безневинну наречену!

“). Пряма протилежність заповзятливому католикові містерові Лантуху – негр-ідолопоклонник Айша, що надихає Вчителя на різні міркування про місце релігії у світі, погрязшем у святенництві й фарисействі. “Частіше дивися на дітей, – радить він своєму біографові Эренбургу. – Поки людина дика, порожній і неосвічений – він прекрасний. У ньому – прообраз прийдешнього століття!

” Четвертим учнем Хулио Хуренито виявляється Олексій Спиридонович Тишин, син відставного генерала – п’яниці й розпусника, проведший юність у болісному виборі між одруженням з дочкою поштмейстера й відповіддю на питання: “Гріх або не гріх убити губернатора?”; нині ж пошуки істини привели його в Антверпен, де він, що вважає себе політемігрантом, мучить собутыльников трагічними криками: “Усе – фікція, але скажи мені, брат мій, людина я або не людина?” – усвідомлюючи розрив дійсності з афоризмами про високе покликання людини В. Короленко й М. Горького

Ще один супутник Хуренито – знайдений їм на курній бруківці вічного міста Рима неперевершений майстер плювання в довжину й висоту з точністю до міліметра Эрколе Бамбучи; рід його занять – “ніякий”, але, якби довелося вибирати, він, по власному визнанню, робив би підтяжки (“Це – дивна річ!”). На здивовані питання – навіщо йому цей босяк? – Учитель ответствует: “Що мені й любити, якщо не динаміт? Він все робить навпаки, він воліє плюватися, тому що ненавидить усяку посаду й усяку організацію

Клоунада? Може бути, але не на чи рудій перуці клоуна ще горять сьогодні відсвіти волі?” Останні із семи апостолів Хуренито – похоронних справ майстер із всесвітнім замахом мосье Дэле й студент Карл Шмидт, що побудував життя по сложнейшим графіках, де враховані щогодини, крок і пфеніг. Наближаючи їх до своєї персони, Учитель прозріває і їхнє швидке Майбутнє, і долі людства: Дэле фантастично розбагатіє на жертвах світової війни, а Шмидт займе високий пост у більшовицькій Росії… Битва народів розсіює компанію по особі землі

Одних призивають в армію – як, наприклад, Айшу, що втрачає на фронті руку; іншим у грандіозній містерії дістається зовсім нечувана роль – як Эрколе Бамбучи, завідувачеві у Ватикані господарським департаментом, приносячись Святому Престолу доходи від продажу чудотворних образків і ладанок; треті оплакують цивілізацію, що гине, – як Олексій Спиридонович, що перечитує в десятий разів “Злочин і покарання” і падаючий на тротуар у Парижу у виходу з метро “Площа Опери” с криком: “В’яжіть мене! Судите мене! Я вбив людину!” Незворушним залишається один Хуренито: здійснює те, чому повинне свершиться. “Не люди пристосувалися до війни, а Війна пристосувалася клюдям.

Вона скінчиться, тільки коли зруйнує те, в ім’я чого почалася: культуру й державу”. Зупинити війну не в силах ні Ватикан, що благословляє нові зразки кулеметів, ні інтелігенція, що морочить публіку, ні члени “Міжнародного Суспільства друзів і шанувальників миру”, що вивчають багнети й отрутні гази воюючих сторін, щоб установити: немає чи тут чого-небудь противного 1713 загальноприйнятим правилам “гуманного забою людей”. У неймовірних пригодах Учителя і його семи учнів лише читачеві властиво виявляти нісенітниці й натяжки; лише сторонньому спостерігачеві може здатися, що в цій повісті занадто багато “раптом” і “але”. Те, що в авантюрному романі – спритна вигадка, у фатальні годинники історії – факт біографії обивателя

Уникши розстрілу за обвинуваченням у шпигунстві по черзі у Франції й на германській ділянці фронту, побувавши в Гаазі на Конгресі соціал-демократів і у відкритому морі на вутлій шлюпці, після затоплення корабля ворожою міною, відпочивши в Сенегалі, на батьківщині Айши, і взявши участь у революційному мітингу в Петрограді, у цирку Чинизелли (де й проводити подібні мітинги, як не в цирку?), наші герої перетерплюють нову низку пригод на широких просторах Росії, – здається, саме тут втілюються нарешті пророцтва Вчителя, знаходять плоть утопії кожного з його супутників. На жаль: і тут немає захисту від долі, і в революційному горні куються всі ті ж вульгарність, дурість і дичина, від яких вони бігли сім років, иcчезновения яким вони так бажали, всяк на свій лад. Эренбург розгублений: невже ці внучата Пугача, ці бородаті мужики, що думають, начебто для загального щастя треба, по-перше, перерізувати жидів, по-друге, князів і бар (“їх мало ще різали”), та й комуністів теж вирізати не заважає, а головне – спалити міста, тому як всі зло від них, – невже це – щирі апостоли організації людства? “Миленький хлопчик, – з посмішкою відповідає улюбленому своєму учневі Хулио Хуренито, – хіба ти тільки зараз зрозумів, що я – негідник, зрадник, провокатор, ренегат та інше, інше?

Ніяка революція не революційна, якщо вона жадає порядку. Що до мужиків – вони самі не знають, чого хочуть: чи те міста палити, чи то мирно рости дубками в себе на пагорку. Але, зв’язані міцною рукою, вони в підсумку летять у піч, даючи сили ненависному їм паровозу…” Всі знову – після грізної бури – “зв’язано міцною рукою”. Эрколе Бамбучи як нащадок древніх римлян узятий під захист Відділу охорони пам’ятників старовини

Мосье Дэле божеволіє. Айша завідує в Комінтерні негритянською секцією. Олексій Спиридонович у депресії перечитує Достоєвського. Містер Лантух служить у комісії з боротьби із проституцією. Эренбург допомагає дідусеві Дурову дресирувати морських свинок. Великий начальник у Совнархозе Шмидт виправляє чесної компанії паспорта для від’їзду в Європу – щоб кожному повернутися на кола своя

Повернутися – верб невіданні й здивуванні вдивлятися в прийдешнє, не знаючи й не розуміючи, що обіцяють кожному з них нові часи. Животіти й стенати під час відсутності Вчителя, що, на виконання останнього із пророцтв, був убитий через пару чобіт 12 березня 1921 р. в 8 годин 20 мінут пополудні в місті Конотопі


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено “Хулио Хуренито” Эренбурга

Categories: Скорочені твори

Links