Скорочено ХИМЕРА ЛІСОВОГО ОЗЕРА, АБО МИТЬКОЗАВР ІЗ ЮРКІВКИ – ЯРОСЛАВ СТЕЛЬМАХ

( Фрагменти )

Розповідь ведеться від лиця хлопчика Сергійка, що на літні канікули вирушив разом із товаришем у село.

Розділ І

Зоологія і комахи. “Відпустіть нас до бабусі”

П’ятий рік навчання нарешті скінчився. Вчителька ботаніки, Ірина Семенівна, привітала нас і сказала, що у шостому класі ми почнемо вивчати зоологію. Вона дала завдання: зібрати за літо колекцію комах.

Ми з Митьком давно мріяли поїхати до Юрківки, села, де жила Митькова бабуся. Але батьки дуже сумнівались. Врешті, за допомогою бабусі, яка теж хотіла,

щоби ми приїхали, ми поїхали до села.

Їхали поїздом. Спати поклалися на горішніх лавах. Митько попередив, щоб я лягав грошима до стіни. Адже гроші в нас обох були в правих кишенях штанів. Коли я прокинувся, вже розвидніло. Митько тихенько сопів із правицею в кишені, на столі видзвонювали склянки з чаєм, точніше з-під чаю.

Наближалася наша станція. Я штовхнув Митька і простяг руку по рюкзак.

Розділ II

Знайомство з майбутнім майстром спорту, – а також з бабусею, ентузіастом музичної освіти і дідом Трохимом

Повернувши до мене сяюче обличчя, Митько вже вдесяте запитував, чи відчуваю я, яке тут повітря. Скоро

товариш указав мені на бабусину хату.

Та ось за нашими спинами насмішкуватий голос. Ми побачили хлопця років чотирнадцяти на велосипеді. Хлопець назвався Василем Трошем. Нам не хотілося розмовляти з цим неприємним типом. І він швидко зник.

До бабусиної хати лишилось вже зовсім недалеко, коли нам назустріч вийшла Митькова бабуся. З вікна через дорогу щось ревонуло. Бабуся гукнула у той бік, і за мить у вікні з’явився розчервонілий вусатий здоровань із тромбоном у правиці. Це був дядько Гнат.

Аж ось у хвіртку зайшов дідок у темних смугастих штанях, вправлених у запилені чоботи, в синьому бувалому в бувальцях піджаку й кашкеті. Це був дід Трохим. Він спочатку сплутав мене з Митьком і вважав, що онук так змінився за два роки. Після їди нас питали, що збираємось робити. Ми відповіли, що, може, погуляємо трохи чи на річку…

Розділ III Озеро.

Змії люблять сіно

…І ось уже ми йдемо, навантажені рюкзаками з їжею й усякою всячиною, туди, де за річкою шумить верховіття, де голубінь неба заглядає в синь лісового озера, де птахи радіють погожій днині, куди вабить нас вільне життя.

Проминувши поле, ми наблизились до річки. Неподалік, на пагорбі, видніла якась безформна купа. Ми кинулись уперед. Та раптом Митько гукнув, щоб я не підходив. Я здивувався, а Митька пояснив, що тут треба бути обережним: можна зустріти змій. Вони саме люблять ховатися у сіні. Як укусить щось чи що скоїться – до села бігти далеченько…

Розділ IV

Таємничий і бр-р-р-р який страшний. Хороший хлопець.

Нервові можуть далі не читати

Одного ранку відбулась подія, яка трохи змінила і наше життя, і наші подальші плани. Коли ми, як завжди, з галасом вискочили з-за дерев на берег, то побачили, що в нашому озері купається Василь. Він покликав нас і показав нам жовтий прозорий камінець. Це був бурштин. В жовтогарячому злитку застигла навіки маленька комаха. Хлопець подарував знахідку нам на знак примирення. А ще сказав, що це озеро незвичайне – у ньому хтось живе, як у шотландському озері Лох-Несс.

Минулого року пастухи тут корів напували. Аж чують – телятко так жалібно мукнуло. Вони туди, а за телятком тільки завирувало. А на піску сліди здоровенних лап, мов від крокодила. Потім Василь підвів нас до сосен, що росли біля самої води. На стовбурах видніли глибокі подряпини, корені двох-трьох дерев були підриті, луска від кори вкривала землю.

Ми вирішили оселитися біля озера і спостерігати.

Розділ V

Я вкриваю себе ганьбою. Великий зоолог

Ми рушили до озера. Вирішили по черзі вартувати, щоб чудовисько зненацька не напало на нас. Першим варту ніс я. Скоро запала тиша. Стало моторошно. Я підвівся і знічев’я почимчикував до води… В голові крутилися сумні думки, і я поволі заснув.

Аж раптом почув сердитий голос товариша, що збудив мене. Він сварив мене і казав, що на посту не можна спати. А потім відправив відпочивати, сказавши, що сам стане на варту. Картаючи себе за негідний вчинок, я принишк у курені. Сонливість геть полишила мене…

Докори совісті люто вгризались у мою душу, шматували її на дрібні клаптики. Зрештою я не витримав і покликав друга. У відповідь – тиша. Коли виліз назовні, побачив, як Митька солодко спить, згорнувшись калачиком.

Вранці ми побігли до озера вмитись. І тут побачили: на вогкому піску коло самої води хижо вимальовувались відбитки здоровенних і страшних лап.

Наступного дня товариш запропонував піти до бібліотеки й узяти книжки із зоології – адже там неодмінно можна знайти щось про цю загадкову тварину.

Розділ VI

Який проливає світло на наших предків і ще на дещо.

Ну й Митько!

Бібліотекарка дивувалась: які молодці, кожен день книжки міняють. А на восьмий день вивчення зоології Митько висловив сміливе наукове припущення, що, можливо, ми стоїмо на порозі великого відкриття! Я всміхнувся і запропонував у такому разі назвати оцього-от, – показав на озеро, – котрий отут живе, Митькозавром. На честь товариша.

Наблизившись до озера, ми побачили кілька воронячих пір’їн і біля самої води знову – таємничі сліди. Отже, воно вилазило удень.

Розділ VII

Операція “Курка” провалюється разом із дідом Трохимом

Митько якось читав у книзі, як полюють на тигрів. Мисливець прив’язує до дерева козеня, а сам сидить у засідці. Козеняті хочеться додому, воно бігає круг дерева на прив’язі і жалібно мекає. Тигр біжить до дерева, а мисливець із засідки – ба-бах! Тигр – догори лапами, а щасливе козеня відпускають додому. А я також чув, що деякі племена риють на стежці, якою звірі ходять на водопій, здоровенну яму, а іноді ще й вбивають у дно загострену вгорі коляку, а яму прикривають гілками і листям чи піском. Іде собі якийсь лев чи хто, ступив на гілки і – готово!

Ми вирішили поєднати обидва ці способи. Замість козеняти вирішили прив’язати до дерева курку. Та птах чинив шалений опір. Майже весь день ми ловили курченя. І нарешті запхали його до мішка. Ввечері ми витягли курку й прив’язали мотузкою до дерева.

Повечеряли ми швидкома – не було часу. Потім пішли до засідки.

Та виходячи з куреня, побачили якогось чоловіка, що зойкнувши, повалився униз. Виявилося, це дід Трохим потрапив до нашої ями.

Ми намагалися нічим себе не видати. Та дідуган про все здогадався.

Розділ IX

Таємниця лісового озера

Після того випадку Митькозавр більше не з’являвся.

Митькова бабуся не могла нами нахвалитися: такі тихі, сумирні, слухняні, посидючі. Чого батьки жаліються? Це ж щастя – таких діточок мати.

Було жаль, що не вдалося побачити загадкову тварину.

Аж раптом Митько почув якийсь звук. Ми кинулися до води. Там пливло щось надзвичайне. На поверхні видніла лише голова. Ось потвора повернулась до нас, і блимнули червонясто два великих ока. Між ними стирчав хижий ріг. З напіврозкритої пащі виглядали гострі білі зуби… Митько почав піднімати каменюки та кидати їх у чудовисько. Четвертим чи п’ятим каменем він таки влучив у голову. Тварюка смикнулась в один бік, у другий і пішла під воду.

Та ось голова його знову з’явилась на поверхні і раптом людським голосом загорлала: “Рятуйте! Рятуйте! Тону!..” Наступної миті ми побачили Василя, який благав допомогти й обіцяв більше ніколи так не робити. Митько враз кинувся на допомогу. Коли витягнули велосипедиста на берег, він зізнався, що хотів налякати друзів, тож пускав каністру по озеру й залишав на березі начебто звірячі сліди. На Васине превелике здивування, Митько сказав, що ми вдячні йому за цікаві канікули, і таке інше. Завдяки Васі ми відкрили для себе такий світ, який Васі й не снився.

Ярослав Стельмах писав оповідання, повісті для дітей: “Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки”, “Якось у чужому лісі”, “Найкращий намет” та інші. Усі вони відзначаються захопливим сюжетом, тонким гумором, яскраво змальованими постатями маленьких героїв.

Повість “Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки” розповідає про веселі, незвичайні, таємничі пригоди двох друзів – Сергія та Митька. Завдяки невдалому жартові старшокласника Васі-велосипедиста хлопці провели захоплююче, цікаве літо біля лісового озера, вистежуючи страшне чудовисько. Вони багато читали, спостерігали, висували наукові та фантастичні припущення. Навіть полюбили зоологію. Поряд із комічними пригодами хлопцям довелося пережити й справжні. Наприклад, вони безстрашно кинулися рятувати потопаючого. Хлопці – справжні любителі природи, великодушні, дотепні, кмітливі, працьовиті, наполегливі. А найголовніше – вони вміють дружити, турбуватися один про одного, швидко вирішувати конфліктні ситуації та вибачати образи.

За веселим, пригодницьким характером оповіді і бажанням оспівати справжню дружбу та щирість душі ця повість нагадує трилогію В. Нестайка “Тореадори з Васюківки”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено ХИМЕРА ЛІСОВОГО ОЗЕРА, АБО МИТЬКОЗАВР ІЗ ЮРКІВКИ – ЯРОСЛАВ СТЕЛЬМАХ

Categories: Скорочені твори

Links