Скорочено “Виборча спорідненість” Гете

У стародавньому замку на березі озера живуть барон і баронеса. Щастю їх, здається, немає межі, тим більше що знайшли вони його вже в дозрілих літах. Едуард любив Шарлотту з юності, однак йому довелося по примусі батьків женитися на багатій жінці, що була значно старше його. Шарлотта також вийшла заміж, корячись обставинам. Коли їхні чоловіки вмерли, Едуард і Шарлотта змогли нарешті з’єднатися. Тоді вони вирішили вийти від двору, де обоє колись блищали, у сільську місцевість, оселитися на природі й жити друг для друга. (Із цією метою Шарлотта

навіть відіслала дочка від першого шлюбу Люциану, а разом з нею й сироту-племінницю Оттилию в пансіон

) Дні свої вони наповнили безліччю занять – перебудовою запущеного парку, удосконаленнями господарства. Вони вели нескінченні бесіди, Едуард освоював гру на флейті, а Шарлотта, що прекрасно грала на роялі, йому акомпанувала. Стояло ще розбирати шляхові записи Едуарда, які він вів у мандрівках минулих років. Словом, життя щасливої пари протікало в згоді й гармонії

Легка тінь лягала на цю ідилію лише при думці героїв про своїх близькі. Едуарда турбувала доля старого друга, капітана, що залишився не при справах,

Він не без боязкості запропонував дружині запросити капітана в замок, щоб той міг виявити тут свої будівничі хисти. Шарлотта після деяких коливань дала на цю згоду, усвідомлюючи, що їхнє життя неминуче ускладниться. Однак вона сама так само тривожилася за Оттилию.

Листа з пансіону від виховательки і її помічника підтверджували, що якщо Люциана там панувала й відмінно встигала по всіх предметах, те лагідна й самобутня Оттилия страждала серед жвавих перевесниць і із працею освоювала шкільні премудрості. На жаль, Люциана дражнила й піддягала її більше інших. Шарлотта відмінювалася до думки забрати вихованку з пансіону й доручити їй у замку обов’язку економки. Коли Люциана покине стіни школи, щоб зануритися у світське життя, Оттилия могла б повернутися в пансіон і закінчити утворення

Першим гостем подружжя стає капітан. Його поява вносить приємне пожвавлення, але тягне й деяке віддалення Едуарда від Шарлотты. Тепер старі друзі зайняті спогадами, полюванням, оглядом угідь, покупкою коней і т. д. Проте всі троє відмінно уживаются, прагнучи до збереження атмосфери любові, дружби й спокою. Серед бесід, якими вони супроводжують читання вголос – а Едуард великий аматор цього заняття, – одна виявляється пророчої для них майбутнього

Мовлення заходить про взаємне притягання й відштовхування хімічних елементів, їхньої здатності до з’єднання, а потім до розпаду й утворення нових комбінацій із ще більш близькими. Це явище визначається умовним науковим терміном “виборча спорідненість”. Наступає день, коли в замок приїжджає Оттилия, що Едуард пам’ятав ще дитиною. Тепер це чарівна дівчина, що випромінює сердечність і в доброзичливій обстановці колишня скутість, що швидко переборює

Проходить ще якийсь час – верб серцях чотирьох героїв відбуваються складні приховані рухи, що приводять до непорушного результату: Едуард виявляється охоплений полум’яної – і взаємної – пристрастю до Оттилии, а капітан і Шарлотта так само сильно закохані друг у друга. Однак ситуація далека від щасливого дозволу. Шарлотта поки не допускає й думки про те, щоб зруйнувати свій шлюб і весь уклад життя. Капітан, що саме одержав вигідне речення по службі, їде на її настійну вимогу із замка

Вона відмінюється до того, щоб у свою чергу виїхала й Оттилия, однак цьому категорично противиться Едуард. Він сам залишає замок, щоб оселитися на відстані в невеликому власному будинку й переживати в похмурій самітності любовну тугу. Там і застає його звістку, що наносить удар по надіях рано або пізно з’єднатися з Оттилией: Шарлотта передає, що чекає від нього дитини

У розпачі, поклавшись на долю, Едуард відправляється на війну. “Він жадав загибелі, тому що життя загрожувало стати йому нестерпної “Оттилия, коли і їй стала відома таємниця Шарлотты, була уражена так само, як і Едуард, навіть більше, і вся пішла в себе, довіряючись тільки щоденнику”. Поки Едуард “ввірився мінливому щастю війни”, спокій у замку порушений двомісячною навалою Люцианы з нареченим і цілою ордою звиті

Вихор, ЩоЗдіймає, світських забав вириває Оттилию із зосередженості і як би будить її. Після від’їзду Люцианы приходить черга нових турбот: у Шарлотты народжується дитина. Чудо! – маля одночасно схоже на Едуарда, капітана й Оттилию!

Може бути, того, що в ніч своєї останньої близькості чоловіки таємно мріяли про коханих і немов віддавалися їм, а не один одному?.. Тим дорожче хлопчик і Шарлотте, і Оттилии. Сумний інцидент затьмарив його хрещення – прямо в процесі обряду вмер старий пастор. Присутнім було призначено “побачити й усвідомити в такому безпосереднім сусідстві народження й смерть, труна й колиска

Цей епізод – у ряді символічних сцен, розмов, деталей, що пронизують всю тканину роману й нагадують читачеві про головні проблеми буття, про вічність, Бога, таємну природу людини і його призначенні. Головні герої ставляться до життя як до таїнства й дарунка, вони відчувають себе частиною природи – але наділеною творчою волею й розумом. Звідси їхня моральна сила, що дозволяє переборювати в собі дріб’язкове, егоїстичне й у стражданнях ставати ще шляхетніше духом і отзывчивей до інших. Серед другорядних персонажів роману є люди, близькі їм, – наприклад, молодий архітектор або вчитель із пансіону, а є глибоко далекі, як якісь граф і баронеса, що живуть в “вільному сполучнику” і не тяготяться почуттям морального боргу, або себелюбка Люциана й сусід Митлер, фахівець із улагоджування чужих серцевих справ. Едуард вертається з війни оновлений і повний рішучості з’єднатися Соттилией.

Він запрошує до себе капітана (уже майора), переконує його женитися на Шарлотте й до загального щастя дозволити ситуацію. Обоє друга відправляються в замок. І от перше після розлуки побачення Едуарда з Оттилией, що він застає за озером що гуляє сребенком.

Після їхньої розмови до Оттилии вертається надія. Але в той же вечір відбувається трагедія; дівчина поспішає додому, човен перевертається, і дитина гине. Вражена случившимся, Оттилия в душі відмовляється від Едуарда. Вона має намір повернутися в пансіон і присвятити себе педагогічному поприщу. Її збирають впуть.

Ночувати їй має бути в невеликому пришляховому готелі. Едуард мчиться туди, щоб ублагати неї змінити своє рішення. Друге побачення виявляється тим більше фатальним, чим внезапнее воно для тендітної Оттилии. Щоб упоратися із собою в цю мить, вона дає обітницю мовчання – і з тих пор не вимовляє ні слова. Вона засипає одягненої, а ранком знаками просить повернути її взамок.

Едуард супроводжує карету, майже збожеволівши від горя. Останні сторінки роману овіяні світлим сумом. Знову герої під одним дахом

Майор теж приїжджає час від часу. Шарлотта обіцяла йому свою руку, як тільки Оттилия зважиться на шлюб з Едуардом. Оттилия весела й спокійна

Однак вона не доторкається до їжі – це стає відомо пізніше, тому що вона просить приносити їжу їй у кімнату. Едуард постійно перебуває поблизу її, не вирішуючись до неї доторкнутися й випробовуючи благоговіння. “Та й вона продовжувала випробовувати те ж почуття, була не в силах відмовитися від цієї блаженної необхідності. Життя було для них загадкою, рішення якої вони знаходили тільки разом”.

Тихе осіннє свято природи оттеняет їхнє прощальне щастя. Сили залишають Оттилию напередодні дня народження Едуарда, до якого вона так готувалася. Останньою краплею стає безтактність Митлера, що обсуждали в її присутності заповідь опрелюбодеянии.

Вона тихо йде до себе в кімнату, і незабаром лунає лемент її служниці. Друзі застають дівчину вмираючої. Перед останнім подихом вона звертається до Едуарда зі словами, повними “нетутешньої ніжності”, просячи його жити. Однак через кілька днів після похорону той вгасає. “Шарлотта відвела йому місце поруч Оттилии й заборонила кого б те не було ховати в цьому склепі”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено “Виборча спорідненість” Гете

Categories: Скорочені твори

Links