Скорочено СМЕРТЬ МАТЕРІ ЮГОВИЧІВ – СЕРБСЬКА НАРОДНА БАЛАДА

СЕРБСЬКА НАРОДНА БАЛАДА

СМЕРТЬ МАТЕРІ ЮГОВИЧІВ

Милий Боже, що за дивне диво!

Ой зібралось військо на Косові,

А в тім війську Юговичів дев’ять1,

А десятий Юг-Богдан поважний.

Молить Бога Юговичів мати,

Щоб він дав їй очі соколині

Та ще й білі крила лебедині,

Пролетіти на Косове рівне

І побачить Юговичів дев’ять,

Десятого – батька Юг-Богдана.

Як молила, вимолила в Бога:

Дав їй Бог і очі соколині,

Дав їй Бог і крила лебедині.

Тож вона майнула на Косове,

Бачить мертвих Юговичів дев’ять,

Десятого

– батька Юг-Богдана.

Дев’ять там списів у землю вбито,

Що сидить на кожнім ясен сокіл,

Що стоїть при кожнім кінь юнацький,

А лежить при кожнім лев прелютий2.

Заіржали дев’ять добрих коней,

Заревіли дев’ять лютих левів,

Дев’ять соколів заклекотали…

1 Число 9 є типовим для фольклору.

2 У слов’янському фольклорі витязі часто зображуються у супроводі соколів та гончаків. У даному випадку образ лютих левів замість гончаків символізує військову доблесть братів Юговичів.

Та тверде старенька мала серце

І сльози гіркої не зронила,

Узяла

всіх дев’ять добрих коней,

Узяла всіх дев’ять лютих левів,

Узяла і соколів тих дев’ять.

Повернулася у дім свій білий.

Іздалека невістки пізнали,

Зустрічати вибігли свекруху, –

Дев’ять удовиць тут закувало,

Заридало дев’ять тут сиріток,

Ще й заржало дев’ять добрих коней,

Заревіло дев’ять лютих левів.

Дев’ять соколів залкекотало.

Та тверде старенька мала серце

І сльози гіркої не зронила.

А як північ уночі настала,

Заіржав Дем’янів кінь буланий,

Запитала мати у невістки:

“Невістонько, Дем’янова мила!

Чом заржав Дем’янів кінь буланий!

Чи він хоче білої пшениці,

Чи води він прагне із Звечана1″

Відказала Дем’янова жінка:

“Ой, свекрухо, Дем’янова нене!

Він не хоче білої пшениці,

Ні води не прагне із Звечана,

Та його Дем’ян так призвичаїв,

Що овес до півночі жує він,

А опівночі руша в дорогу.

Тож сумує за своїм він паном,

Що до нього довго не приходить”.

Та тверде старенька мала серце

І сльози гіркої не зронила.

Вранці, як на світ благословилось,

Прилетіли два ворони-круки,

Що в крові їм крила по рамена,

Що із дзьобів біла піна капле.

1 Звечан – у пісні річка неподалік Косового поля. Насправді такої річки не існує, таку назву має місто поблизу Косова.

А несуть вони юнацьку руку,

Золота на тій руці обручка, –

Кинули вони ту руку нені.

Взяла руку Юговичів мати,

Обернула, глянула на неї,

Підклика Дем’янову дружину:

“Невістонько, Дем’янова мила!

Пізнаєш ти руку цю юнацьку?”

Відказала Дем’янова жінка:

“Ой, свекрухо, Дем’янова мати!

Ця правиця нашого Дем’яна,

Я пізнала золоту обручку,

Що дала Дем’янові при шлюбі”.

Взяла мати Дем’янову руку,

Обернула, глянула на неї;

До руки промовила тихенько:

“Ручко мила, грушко недоспіла!

Де зросла ти, де тебе зірвали?

А зросла ти у мені на лоні,

А зірвали на Косові рівнім!”

Серце тут напружилося в неї,

З болю серце в неї розірвалось

По синах по дев’ятьох із горя,

По десятім Юг-Богдані сивім.

Коментар

Славне героїчне минуле країни, яскраві і трагічні сторінки історії зазвичай оспівуються у народних епічних піснях. До таких пісень належать героїчні юнацькі пісні сербів, болгар, македонців, в яких юнаки – мужні воїни, богатирі, захисники рідної землі.

Сербія, як і інші країни, відстоювала свою незалежність і свою віру в битвах із завойовниками, але 1349 року зазнала поразки на Косовому полі, внаслідок чого пережила нелегкі часи турецького поневолення. Кілька століть намагалися серби скинути турецьке ярмо і тільки 1878 року здобули незалежність. Трагедія народу відбилася в героїчних юнацьких піснях, які виконували мандрівні співці-гуслярі.

Зазвичай героїчні балади оспівують ратні подвиги і мужність воїнів, захисників рідної землі, але не меншу стійкість виявляють і ті, хто залишається вдома – матері й дружини. Дев’ять синів виростила мати Юговичів, дев’ять славних воїнів. Усі вони боронили рідну землю на Косовому полі, і всі полягли, не відступивши перед ворогом. З ними склав свою голову і доблесний Юг-Богдан, батько. Милістю Божою надані матері були “очі соколині” й “білі крила лебедині”, “майнула” вона на Косове, де побачила синів і чоловіка свого. Дев’ять списів в землю вбито, а на кожнім списі сидить ясен сокіл – символ душі загиблого героя. А ще при кожному воїні кінь стоїть юнацький – відвага, та лев прелютий – ненависть Юговичів до ворогів. Та “сльози гіркої” не зронила матір, бо “тверде старенька мала серце”, розуміла: сини загинули за свободу й щастя рідної землі. Незламний твердий дух виявляє мати, коли плачуть невістки, що водночас стали вдовами, подає вона їм приклад мужності. І лише коли два ворони-круки принесли старенькій юнацьку руку, не витримало материнське серце: напружилося й з болю розірвалось…

Балада “Смерть матері Юговичів” – гімн незрівнянній мужності й стійкості жінки-матері.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Скорочено СМЕРТЬ МАТЕРІ ЮГОВИЧІВ – СЕРБСЬКА НАРОДНА БАЛАДА