Скорочено Матерь человеческа Закрутина В. А

Один раз, удивляючись у розфарбовану особу кам’яної Діви Марії, оповідач згадав земну жінку, “яку не смів, не мав права забути”. Під час війни хутір, де жила двадцатидевятилетняя Марія, захопили фашисти. Хати спалили, жителів кудись погнали. Марія, що очікувала дитини, сховалася на кукурудзяному полі. Женуть фашисти старих, жінок з дітьми – крихітки на руках, ті, що постарше, шкутильгають, тримаючись за мамину спідницю. – Не хочу я у вашу Німеччину!

Краще вбийте! – кричить п’ятнадцятирічна дівчинка Саня. І неї вбила кулеметна черга. Марія намагається врятувати дівчину, але та вмирає. Руками викопала “тітка Марія” могилу, поховала Саню.

“Вона не знала й не могла знати, що тут, на неприбраному кукурудзяному полі, вона залишилася одна в глибокому німецькому тилу, що фронт усе далі відкочується на схід, що всі околишні хутори за наказом німецького командування спалені вщент, а вціліле після звірячих страт їхнє населення викрадене в Німеччину. І не залишилося в цих глухих місцях жодного живої людини, крім її, Марії… ” З дитинства життя її була повна

випробувань: у Громадянську війну білогвардійський каральний загін розстріляв її комуніст^-комуніста-батька-комуніста.

Мати вмерла, коли Марії було шістнадцять років. Дівчина стала дояркою, вийшла заміж за шофера Івана, що дуже любив її, називав кнопочкой і конопулькой. Народила Марія сина Васю.

Побудували новий будиночок, насадили молодій сад Надії на щасливе життя розбила війна. Іван пішов на фронт, повернувся без руки. До хутора все ближче підкочувалися німці. Окупанти зібрали жителів і повели їх рити окопи. Населення намагалося пручатися, підірвали німецьку техніку, фашистські солдати загинули.

Карателі взяли Івана, повели на показову страту “Плачуча, збожеволіла від страху Марія не помітила, що за юрбою побіг і Васятка”. телятницю, Що Заступилася за Івана, Феню підняли поруч із ним. Васятка кинувся на фашистів, кусав їм руки – петля захлиснула і його тоненьку шию.

– Я не можу жити, Господи, – давлячись слізьми, шепотіла Марія, – я не хочу жити Може, ти все-таки є, Господи? Зроби так, щоб я скоріше відмучилася… Однак думки про непороджену дитину, про те, що вона зобов’язана його вберегти, відігнали бажання смерті.

У поле до Марії підходить пес Дружок Разом з ним чотири корови, їхнє вим’я переповнене молоком. Марія подоїла корів, напилася сама й напоїла Дружка. Разом із собакою вляглася вона спати в лійці від снаряда. Корови потовклися небагато й лягли в краю лійки.

Ранком Марія, переборовши страх перед німцями, відправляється на осиротілий, зруйнований, спалений хутір У колодязі плавають трупи собак і кішок. Прекрасні сади спалені. Марія вирішує розташуватися на нічліг у льосі й зненацька виявляє там пораненого німецького солдатика років сімнадцяти. Спрага мести захльостує жінку, вона бере вила, щоб заколоти ворога, але переляканий солдатик раптом кричить: – Мама! Ма-а-Ма!..

Вони спілкуються мовою жестів – як глухонімі. Жінка серцем розуміє те, що їй хоче сказати хлопчик, волею війни запущений у м’ясорубку: він не хотів убивати Марія подоїла корову й напоїла хлопчиська молоком. Не випускаючи її руку, поранений схлипнув, закрив очі й став засипати. Марія починає збирати все, що уцелело й згодиться для господарства: два казанки й грубку з німецьких бліндажів, лопату, тесак. Для постелі раненого вона принесла сіна Хлопчисько-Німець говорить їй своє ім’я: Вернер Брахт.

Нехай напише його на хресті, коли поховає. Марія починає “хазяювати”. Обробляє тушу вбитого коня, засолює її й годує собак (їх уже два – Дружки й Дамка). Злітається зграя домашніх голубів, довірившись єдиній живій людині. Марія годує птахів зібраної з полів кукурудзою.

Мужня жінка вирішує розчистити колодязь – і робить це! Вона обходить окопи, знаходить закривавлену шинель, стирає її в ріці й надягає на себе – більше надягти нема чого. Німецький солдатик умирає, він простягає до російської селянки руки й знову шепотить: – Мама!

Мама! “І Марія зрозуміла, не могла не зрозуміти, що вона – остання людина, який приречений на смерть німець бачить у своєму житті, що в ці гіркі й урочисті годинники його прощання з життям у ній, у Марії, укладене все, що ще зв’язує його з людьми, – мати, батько, небо, сонце… ” ” І знову залишилася Марія одна в оточенні мертвих” .

Марія завзято працює: запасає картоплю, буряк, капусту, моркву. Наламала кукурудзяних качанів, натеребила зерна й із двох твердих каменів спорудила млин, на якій їй вдавалося щодня намолоти кілька склянок борошна Установила в льосі грубку, пробила в даху льоху круглий отвір для труби. Ні сірників, ні запальнички в неї не було. Але вона згадала, як дід добував вогонь кресалом. Корівник був зруйнований німцями, але Марія ухитрилася розібрати завал цегл, щоб звільнити прохід в уцілілі кути корівника й укрити від дощів і снігу чотирьох корів.

Голку вона зробила зі шматка дроту, у порожніх окопах за річкою знайшла речі, з яких пошила подобу плаття. Один раз повз хутір на конях проїхали розвідники партизанського загону, але Марія сховалася, вирішивши, що це німці Страшна помилка! Якби вона вийшла назустріч партизанам, їй би не довелося пережити тої страшної зими в льосі… У хмурий день пізньої осені на хутірському цвинтарі Марія поминає покійних, подумки розмовляє з покійною матір’ю, запитуючи, як їй жити. Чи комсомольське виховання, чи селянське загартування не дозволяють Марії кинути на полях урожай – і вона починає одна збирати все те, що повинна була зібрати бригада ім’я Леніна.

Працює те на соняшниковому полі, то на буряковому або картопляному. На пасіці вона вкриває стеблами соняшника вулики, щоб бджоли не померзли взимку. До хутора прибиваються ще вівці.

Марія з вірними Дружком і Дамкою відбивають отару від вовків. Обходячи окопи в пошуках чого-небудь необхідного, Марія знаходить тіло російського солдата, намертво смерзшегося з кулеметом, і ховає його – уже звично ховає. Так вона виконує віковічну місію жінки: зберігати живе й ховати загиблих. А господарство все додається: прибиваються до живого гнізда кури, приходять коня – змучені кавалерійські коні, що втратили вершників. Маленька самотня жінка кормила худобину, напувала, вичісувала вовну, що звалялася…

І продовжувала збирати те, що залишилося на полях Один раз відбувається незвичайна подія: Марія знаходить у копиці сіна сімох евакуйованих ленінградських дітей з розбомбленого поїзда. “Весь вечір Марія гріла на грубці воду, по черзі викупала дітей, пристосувавши для цього великий алюмінієвий термос із німецької похідної кухні, помила їм голови, напоїла всіх теплим молоком і уклала спати, а сама, поглядаючи на спалих дітей, прийнялася стирати їхні старі лахміття “. “Кілька днів вона кормила дітей щами із солоного кінського м’яса, заправленої молоком кукурудзяною кашею, потім зарізала вівцю, п’ять курей. На її очах виснажені діти стали поправлятися, посвіжіли, на їх худих, обвітрених особах з’явився рум’янець – Маленький Андрюша перший назвав її мамою. Один раз увечері, коли Марія повернулася з поля й спустилася в льох, хлопчик підхопився з нар, завис у неї на шиї й радісно закричав: – Мама прийшла!

Мама прийшла! А трирічна Даша повторила, захлопав у долоньки: – Мама! Наша мама!

” От і весна прийшла. З’явилася трава. Разом з дітьми Марія зняла із бджолиних вуликів зимове вкриття. В один з таких весняних днів Марія народила сина, Васеньку. Дітей з льоху випровадила, сама зуміла собі допомогти “Ослабілої після родових борошн Марії здалося, що вона народила їх всією, беззахисною, неуважною війною по неприютним похмурих полях малих людей, від яких вона, що народила їхня мати, повинна відвести смерть…

” – Ви будете жити, – у знемозі шепотіла Марія, – ви все будете жити… Гвардійський кавалерійський полк радянських військ виявив поселення на зГорелому хуторі. /ч Марія “стояла на похилому пагорбі з дитиною на руках, боса, з розпущеними волоссями Навколо її скупчилися діти, корови, вівці, кури.

Лунко заіржали руді коні. УГоре носилися білокрилі голуби. Під’їхавши до Марії, командир полку зупинив ескадрон, зійшов сконя.

Злегка накульгуючи, він підійшов до неї, пильно подивився в очі, зняв кашкет і, мажучи рідким брудом підлоги франтівського плаща, опустився перед Марією на коліна й мовчачи пригорнувся щокою до її безвольно опущеної маленької твердої руки:..” Прийде час – “засяє над землею образ Матері Людської, нашої нетлінної віри, нашої надії, вічної нашої любові…”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Скорочено Матерь человеческа Закрутина В. А

Categories: Скорочені твори

Links