Скорочено “Мармур” Бродського

У другому столітті після нашої ери в камері в’язниці сидять два чоловіки – Туллий Варрон і Публий Марцелл. В’язниця розташовується у величезній сталевій вежі, біля кілометра висотою, і камера Публия й Туллия розташовується приблизно на висоті сімсот метрів. Туллий і Публий не робили ніяких злочинів, але за законами Імперії, установленим імператором Тиберием, вони відбувають довічний висновок. Закони ці грунтуються на статистику, відповідно до якої за всіх часів у місцях висновку перебуває близько 6,7 відсотка від числа населення будь-якої

країни. Імператор Тиберий скоротив це число до 3 відсотків, скасував страту й видав указ, по якому 3 відсотки повинні сидіти довічно, незалежно від того, чи зробила конкретна людина чи злочин ні, а визначає, кому сидіти, – комп’ютер

Камера Туллия й Публия являє собою “щось середнє між однокімнатною квартирою й кабіною космічного корабля”. Посередині камери – сталева опора Вежі, що проходить по всій висоті, у приміщенні камери вона декорована під доричну колону. Усередині її розташовується ліфт і шахта сміттєпроводу

Тіла померлих в’язнів спускають у сміттєпровід, унизу якого розташовані

сталеві ножі січки, а ще нижче – живі крокодили. Все це служить мірами запобігання втеч із в’язниці. За допомогою ліфта, розташованого усередині труби, у камери подається все необхідне, а також те, що замовляють укладені, відходи віддаляються через сміттєпровід

Усередині камери на стелажах і в нішах коштують мармурові погруддя класичних письменників і поетів. Туллий по походженню римлянин, а Публий – уродженець провінції, варвар, як називає його співкамерник. Це не тільки характеристика їхнього походження, але й характеристика світовідчування

Римлянин Туллий не протестує проти свого положення, але це означає не смиренність із долею, а відношення до неї як формі буття, найбільш адекватної його сутності, тому що відсутність простору компенсована надлишком Часу. Туллий стоїчно спокійний і не відчуває втрати того, що залишилося за стінами в’язниці, тому що не прив’язаний ні до чого й ні до кого. Таке відношення до миру він уважає гідним теперішнього римлянина, і його дратує прихильність Публия до життєвих насолод. Це називає він варварством, що заважає осягти щирий сенс життя, що полягає в тім, щоб злитися згодом; позбутися від сантиментов, любові, ненависті, від самої думки освободе.

Це й повинне привести до злиття згодом, розчиненню в ньому. Туллия не дратує одноманітність тюремного розпорядку, тому що щирий римлянин, на його думку, не шукає розмаїтості, але, навпроти, жадає однаковості, тому що дивиться на всі sup sреcie aeternitatis. Ідея Рима в його розумінні – усе доводити до логічного кінця – і далі. Все інше називає він варварством. Час у камері проходить у постійних пікіровках Туллия й Публия, під час яких Туллий дорікає Публия за його прагнення на волю, що він також уважає проявом варварства

Втеча – це вихід їхньої Історії в Антропологію, “або краще: із Часу – в історію”. Ідея Вежі – це боротьба із простором, “тому що відсутність простору є присутність Часу”. Тому, уважає він, Вежа так ненависна Публию, що пристрасть до простору – суть варварства, у той час як істинно римською прерогативою є прагнення пізнати чистий Час. Туллий не прагне на волю, хоча вважає, що вибратися з в’язниці можливо.

Але саме прагнення до можливого й огидно для римлянина. Публию же, по думці Туллия, простіше, як варварові, стать християнином, чим римлянином, тому що з жалості до себе він мріє або про втечу, або про самогубство, але й те й інше, на його погляд, віддає ідеєю вічного життя. Туллий пропонує Публию парі на снотворне, котре покладено в’язням, що він здійснить втечу

Поки Публий спить, Туллий, залишивши в камері тільки погруддя Овідія й Горация, скидає в сміттєпровід інші мармурові статуї, у розрахунку, що вони своєю вагою, збільшеної прискоренням вільного падіння з висоти сімсот метрів, зруйнують ножі січки й уб’ють крокодилів. Потім він запихає в сміттєпровід матрац і подушки й забирається туди сам. Прокинувшись, Публий зауважує в камері щось негарне й виявляє відсутність погрудь. Він зауважує, що Туллий зник, але не може цьому повірити, усвідомивши случившееся.

Публий починає думати про нового співкамерника й по внутрішнього телефону повідомляє преторові, тобто тюремникові, про зникнення Туллия Варрона. Але з’ясовується, що преторові це вже відомо, тому що Туллий сам подзвонив йому з міста й повідомив, що вертається додому, тобто у Вежу. Публий у сум’ятті, і в цей момент у камері з’являється Туллий, до здивування Публия, що не може зрозуміти, чому Туллий, вдало здійснивши втечу, повернувся, але той відповідає, що тільки потім, щоб довести, що виграв парі, і одержати вигране снотворне, котре, по суті, і є воля, а воля тим самим – снотворне

Але Публию далекі ці парадокси. Він упевнений, що якби сам утік, то вже нізащо не повернувся б, а тепер одним способом втечі стало менше. Але Туллий запевняє, що втеча завжди можлива, але це доводить тільки те, що система недосконала. Така думка може влаштувати варвара, але не його, римлянина, що прагне до абсолюту. Він вимагає віддати йому вигране снотворне

Публий просить розповісти, як йому вдалося бігти з Вежі, і Туллий відкриває йому механізм втечі й говорить, що ідею підказав саме йому флакон зі снотворними таблетками, що має, як і сміттєпровід, циліндричну форму. Але Публий хоче бігти з в’язниці не як місця життя, а як місця смерті. Воля йому потрібна, тому що вона “є варіації на тему смерті”. Але, по думці Туллия, головний недолік будь-якого простору, і в тому числі цієї камери, полягає в тім, що в ньому існує місце, у якому нас не стане, час же позбавлений недоліків, тому в нього є всі, крім місця. І тому його не цікавить ні де він умре, ні коли це відбудеться

Його цікавить тільки, “скільки годин пильнування являє собою мінімум, необхідний комп’ютеру для визначення” стану людини як буття. Тобто для визначення, чи живий він. І скільки таблеток снотворного він “повинен одноразово прийняти, щоб забезпечити цей мінімум”. Це максимальне буття поза життям, уважає він, дійсно допоможе йому вподібнитися Часу, “тобто його ритму”. Публий дивується, навіщо Туллию стільки часу спати, якщо висновок їх – довічне

Але Туллий відповідає, що “довічно переходить у посмертно. І якщо це так, то й посмертно переходить у довічно… Тобто при житті існує можливість довідатися, як буде там… І римлянин такий шанс упускати не повинен”. Туллий засипає, а Публий лякається майбутніх сімнадцяти годин самітності, але Туллий утішає його тим, що, прокинувшись, розповість, що бачив…

Про Час… Він просить присунути до нього ближче погруддя Горация й Овідія й у відповідь на докори Публия, що мармурові класики йому дорожче людини, зауважує, що людина самотня, як “думка, що забувається”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено “Мармур” Бродського

Categories: Скорочені твори

Links