Скорочено “Байки” Сковороди

На межі двох періодів історії українського письменства височить постать видатного українського поета, педагога, просвітителя, філософа Григорія Савича Сковороди. Те, що залишив нам у спадок Григорій Сковорода,- Байки Харківські. Збірка “Сад божественних пісень ” та інші поетичні твори, філософські трактати, листи із учнями, афоризми – це джерело, з якого черпатимуть наснагу ще десятки нових поколінь.

До збірки байок Сковорода, як і в “Сад божественних пісень “, включив 30 творів. Перші 15 байок, за свідченням автора, – створені

“на восьмім десятку нинішнього століття”, після того, як він залишив харківський колегіум, тобто десь після 1766 року. Решта байок із збірки “Байки Харківські” були написані 1774 року в селі Бабаях на Харківщині

При упорядкуванні текстів байок було зроблено деякі скорочення: знято посилання Сковороди Григорія Савовича на біблію, подекуди паралельні найменування понять грецькою та латинською мовами тощо.

На сьомому десятку нинішнього століття, полишивши вчительську посаду й усамітнившись у лісах, полях, садах, селах, хуторах та пісках, що лежать докруж Харкова, навчав я себе доброчинству

і студіював біблію; тоді ж добропристойними забавками розважаючись, написав півтора десятка байок, ще не маючи з тобою знайомості. А сього року в селі Бабаях примножив їх до половини. Поміж тим як писав додаткове, здавалося мені, що ти завжди присутній, схвалюєш мої думки і разом до них зі мною причащаєшся. Дарую ж тобі три десятки байок – тобі й подібним до тебе!

Батьківська кара має в гіркоті своїй солодощі, а мудра іграшка таїть в собі силу.

Нерозумну бундючливість зустрічають по зовнішності, випроводжають по сміху, а розумний жарт добрий вінчає кінець. Немає смішнішого, як розумний вигляд з порожнім нутром, і немає нічого веселішого, як смішне обличчя з прихованою поважністю. Згадайте прислів’я: “Хвалився гриб гарною шапкою, та що з того, коли під нею голови нема”.

Я й сам не люблю мінливих масок тих людей і справ, про які можна сказати українською приказкою: “Стукотить, шумить, гримотить. А що там? Кобиляча мертва голова біжить”. Кажуть і росіяни: “Літала високо, а сіла недалеко”,- про тих, що багато та красно говорять, а слухати нічого. Не любі мені ся порожня зарозумілість і пишна пустеля, а миле те, де зверху нічого, а під сподом – щось, зовні брехня, а всередині істина. Така річ і людина звалася у греків сілінос – картинкою, що зверху смішна, а всередині – красою велична.

Друже мій! Не зневажай байкарства! Байка і притча – одне й те ж. Не по гаману цінуй скарб – праведним судом осуджуй. Байка тоді буває погана й дурна, коли в підлій та смішній шкаралущі своїй не містить зерна істини; схожа тоді на порожній горіх. Іноді в куш сміття ховається перлина. Як обряд є без сили божої порожнеча, так і байка без істини. Коли ж вона з істиною – хто посміє назвати її брехливою? Отже, все чисте чистим, а оскверненим і невірним ніщо не чисте, бо осквернилися їх розум і совість. Сим хворим, позбавленим страху божого, а з ним і доброго смаку, будь-яка їжа здається гидкою. Не їжа гидка, а осквернені в них розум і совість.

Сей цікавий і складний рід писання був звичайним у найкращих стародавніх мудреців. Лавр і взимку зелений. Так мудрі і в забавках розумні, а в брехні правдиві. Істина їхньому гострому зорові не здаля бовваніла, як підлим розумам, а ясно, як у свічаді, виставлялася, і вони, забачивши добре живу її подобу, вкладали її в різноманітні форми.

Ніякі барви не передають краси троянди, лілеї, нарциса настільки жваво, наскільки величне у них незриме. Звідси народилися символи, притчі, байки, подобизни, приказки. І не дивина, що Сократ, коли його внутрішній янгол – керманич у всіх його ділах – повелів писати вірші, вибрав Езопові байки. І як найвправніша картина здається неукам брехнею, так і тут виходить.

Сонце всіх планет і цариця – біблія – з тайнотворених картин, притч і подобизн склалася. Вся вона ліплена з глини, але в сю глину вдихнутий дух життя і ховається мудрість усього смертного. Відобразити, приєднати, уподобити – означає те саме.

Прийми ж, люб’язний приятелю, щирим серцем від твого друга сю небезсмаковиту думок його воду. Не мої се думки і не я їх вигадав: істина – безначальна. Але ж люблю – з тим і мої, люби – і будуть твої. Знаю, що твій тілесний образ дуже різниться від мого опудала, але дві різні посудини хай наповняться одним напоєм, хай будуть єдина душа і єдине серце! В єдності думок і полягає справжня дружба. Все не наше, все загине. І самі тіла наші. Самі лише думки завжди з нами, сама лише істина вічна, а ми в ній, як яблуня в своїм зерняті, затаїмося.

Будьмо ж дружні! Прийми і споживай моїх чотириногих звірів, зміїв та птахів. Хай тебе бог благословить. Вони ніщо інше, як образи, що прикривають, як полотном, істину.

Люб’язний приятелю! Твій вірний слуга.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Скорочено “Байки” Сковороди