Що значила для Тютчева Росія

Для Тютчева Росія була не стільки предметом любові, скільки віри – “у Росію можна тільки вірити. Особисті почуття його до батьківщини були дуже складні й багатобарвні. Було в них навіть деяке відчуження, з іншого боку – благоговіння до релігійного характеру народу: “всю тебе, земля рідна,- у рабському виді Цар Небесний – виходив благословляючи” ,- бували в них, нарешті, хвилинні захоплення самим звичайним шовінізмом

Тютчев не любив Росію тою любов’ю, що Лєрмонтов називає чомусь “странною”. До російської природи він,

скоріше, почував антипатію

“Північ фатальний” був для нього “сновиденьем потворним”; рідні місця він прямо називає не милими: Отже, знову побачився я з вами, Місця не милі, хоч і рідні, Де мислив я й почував уперше Ах, немає! не тут, не цей край безлюдний Був для душі моєї рідним краєм,- Не тут розцвів, не тут був величаємо Велике свято молодості дивовижний! Ах, і не в цю землю я склав Те, чим я жив і чим я дорожив…

Виходить, його віра в Росію не грунтувалася на безпосереднім органічному почутті, а була справою свідомо виробленого переконання. Перше, ще невизначене, але зате високо-поетичне вираження цій

вірі він дав ще в молодості – у прекрасномстихотворении “На узяття Варшави” 17. У своїй боротьбі із братнім народом Росія керувалася не звірячими інстинктами, а тільки необхідністю “держави цілість дотримати”, для того щоб – Слов’ян рідні поколенья Під прапор російське зібрати И звістка на подвиг просвещенья Единомисленную рать. І це вище сознанье Вело наш доблесний народ; Шляхів небесних оправданье Він сміло на себе бере. Він чує над своєї главою Зірку в незримій висоті И неухильно за звездою Йде до таємничої позначки

Один час умовою для цієї великої події він уважав з’єднання Східної церкви із Западною чрез угода Пануючи з Татом 19, але потім відмовився від цієї думки, знаходячи, що папство несумісне з волею совісті, тобто із самою существенною приналежністю християнства. Відмовившись від надії мирного з’єднання із Заходом, наш поет продовжував пророкувати перетворення Росії у всесвітню монархію, що простирається принаймні до Нила й до Гангу, із Царьградом як столицею. Але ця монархія не буде, по думці Тютчева, подобою звіриного царства Навуходоносорова,- її єдність не буде триматися насильством. Із приводу відомого виречення Бісмарка Тютчев протиставляє один Одному дві єдності

Допустимо, стаючи на точку зору Тютчева, що Росія – душу людства. Але, як у душі природного миру, і в душі окремої людини світлий духовний початок має проти себе темну хаотичну основу, що ще не переможена, ще не підкорилася вищим силам,- яка ще бореться за перевагу й тягне до смерті й загибелі,- точно так само, звичайно, і в цій збірній душі людства, тобто в Росії. Її життя ще не визначилося остаточно, вона ще двоїться, що захоплює в різні сторони протиборчими силами. Чи втілився вже в ній світло істини Христової; чи спаяла вона єдність всіх своїх частин любов’ю? Сам поет визнає, що вона ще не покрита ризою Христа. Виходить,- можна сказати поетові,- доля Росії залежить не від Царьграда й чого-небудь подібного, а від результату внутрішньої моральної боротьби світлого й темного початку в ній самої. Умова для виконання її всесвітнього покликання є внутрішня перемога добра над злом у ній, а Царьград та інше може бути тільки наслідком, а ніяк не умовою бажаного результату. Нехай Росія, хоча б без Царьграда, хоча б у теперішніх своїх межах, стане християнським царством у повному змісті цього слова – царством правди й милості,- і тоді все інше,- напевно,- прикладеться їй


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Що значила для Тютчева Росія

Categories: Шкільні твори

Links