Щиросердечна мудрість Ахматової

Істотну новизну в цьому зв’язку знаходить звучання основний ахматовской Теми – любовної. Щиросердечна мудрість уже ранній Ахматовій полягала в тім, що всякий недобрий початок своїх переживань вона вміла нейтралізувати, зрівноважити життєстверджуючими образами самої поезії. Звідси притягальна ущільненість ахматовской “одиниці переживання”, що знаходить своє вираження в ахматовской же оксюмороні: “И вона (“туга”) стукає, як кров, Як подих тепла, Як щаслива любов, Розважлива й зла”. Тому можна говорити про “печалеунорной”

ахматовской рядок. Безвихідність життєвих, психологічних ситуацій завжди народжувала в Ахматової поетичний опір, що йде все з тих же невичерпних глибин безмірно ранимої й безмірно стійкої людської душі. Однак у післяреволюційній ліриці життєстверджуючий початок у її діалектичному щиросердечному балансі починає явно превалювати над, “сумним”. Таким з’явився цілком мажорний рух образів уже у вірші “Просипатися на світанку…” (1917). Надалі намечается зміна й самий любовний конфлікт. Поет як би пробує глянути на мир життєрадісніше й простіше. Камерна тональність її колишніх мініатюр всі частіше

поступається місцем узагальненому голосу народної поголоски, символіці й навіть синтаксису народної пісні:

Горі душить, не задушить, Вільний вітер сльози сушить, А веселощі, ледве погладить, Відразу з бідним серцем злагодить.

Ця зміна була по достоїнству оцінена сучасницею А. Ахматовій: “Вишукана петербуржанка, вихованка колись модного акмеизма, така модна й сама, – вона таїть під цієї личиною пречудову, найпростішу, простонародну лірику, воістину простонародну й вічну саме в цьому, нев’янучому, підгрунтовому її єстві”. Про внутрішню еволюцію ахматовского вірша цей же автор висловлювався: “Ритм, казавшийся зламаним, виявляв найглибшу спорідненість із русскою народною піснею. Образи, простота яких у ту пору (мається на увазі рання лірика Ахматовій) здавалася вишуканою…, нині воістину стають простотою, малюнком вірним і вічним по своїй абсолютній правді”. Подальша еволюція поета при цьому прогнозувався як шлях до “недосяжної простоти”, що властива народній поезії й геніальним поетам. Мандельштам висловлювався в цей час про Ахматову як про “літературну російську даму двадцятого століття”, у якій угадується “баба й селянка”.

У відмові від забуття свого минулого при одночасному мужнім прийнятті сьогодення виявилися незвичайні духовні сили поета, стан подальших поетичних втілень


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Щиросердечна мудрість Ахматової

Categories: Нові твори

Links