Шевченкіана Івана Марчука

Тарас Шевченко – національний поет українського народу, тому кожний українець має свого Шевченка. Але – о диво! – чим більше занурюєшся у світ його поезій, записи щоденника та подробиці життя, тим більше починаєш розуміти невичерпність цього феномену нашої історії та культури. Шевченко давно вже існує у двох паралельних вимірах: як реальна історична особа і як згусток українського духу, матеріалізоване втілення національного пророка та духовного воїна, поставленого небесними силами на варті наших душ.

Іван Марчук – наш сучасник,

народний художник України, знакова постать для національної і світової культури в її позачасовому вимірі.

Багато паралелей можемо спостерегти між життями Шевченка й Марчука: обидва вийшли з глибин українського села; обидва без протекції, завдяки лише вродженому талантові й титанічній праці, досягли найвищих мистецьких вершин; обидва, попри популярність і славу, усе життя були самітниками.

Його Шевченкіана – це сорок два Твори (із ста задуманих), це Шевченків “Кобзар” з його, Марчуковими, малюнками.

Художник ішов не шляхом буквального ілюстрування рядків поета – він намагався передати напруження

слова шевченківського “Кобзаря”, палітру емоцій, духовних поривань, філософських роздумів.

Дмитро Павличко, сам блискучий майстер поетичної метафори, відзначає своєрідність трактування “Кобзаря”, тонко відчуваючи непомітні навіть для багатьох мистецтвознавців пластичні деталі: “Марчук явив нам свого Шевченка, не подібного на Шевченка Сластіона чи Касіяна, але саме тим і цікавого. Була ще, мабуть, у художника мета показати, що “Кобзар” – це вже не книжка, а плоть землі нашої. Тріщини, які пробігають через долоні, одяг, бандури, чола Шевченкових персонажів, нагадують тріщини у висохлому від суховію чорноземі. Відчувається спекот-на суша землі, але і її родючість, непохитність і незнищенність… Він змушує нас іншими очима прочитати Шевченка, по-новому осмислити і в собі зміцнити його філософський дух”.

У центрі циклу образ Шевченка – сім портретів поета.

Ось один із них, де Шевченка зображено молодим, зосе-реджено-задумливим (це період “трьох літ” – переломний у житті Тараса). У ньому – історичне прозріння й нова для Шевченка тема людської самотності у світі, пересиченому брехнею, заздрістю, підлістю та дволикістю.

Настрої, що охопили поета, надзвичайно складно передати пензлем, але Іванові Марчуку це вдалося. На його картині Тарас у зажурі прихилився до дерева, гілля якого химерно розрослось і так густо заповнило простір, що в ньому заплутались і люди, і птахи, і саме небесне світило. Пітьма оповила світ, і лиш палахкі свічі Рослин і квітів, що, беручи цілющу енергію життя з глибин рідної землі, розливають навколо себе трепетне сяйво надії на неминучий прихід справжнього – теплого й сонячного – дня.

Узагалі ж, мовлячи про Шевченкіану Івана Марчука, можемо стверджувати, що ні до неї, ні після неї не було такого глибокого й пластичного, акцентовано-психологічного трактування Шевченкових образів.

Ці твори художника зберігаються у фондах Шевченківського національного заповідника на колишній Чернечій – Тарасовій горі.

420 слів За С. Бушаком


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Шевченкіана Івана Марчука

Categories: Нові твори

Links