САФО

(I пол. VI ст. до н. е.)

САФО (I пол. VI ст. до н. е.) – давньогрецька поетеса.

Народилася близько 612 р. до н. є. на острові Лесбос. Жила в Мітілені. Дата смерті Сафо невідома, але з одного фрагменту можна припустити, що вона дожила до глибокої старості. Втім, існує також легенда про самогубство Сафо: вона нібито кинулася з Левкадської скелі в море через кохання до красеня Фаона. Проте ця версія, мабуть, виникла радше як реакція на мотиви поезії Сафо, сповненої стражданням нерозділеної пристрасті. Сафо походила із славного аристократичного роду,

під час демократичного перевороту на Лесбосі тимчасово залишала острів, знайшовши притулок на Сицилії. Проте після повернення на батьківщину родинні статки були втрачені. Зберігся фрагмент поезії Сафо, у якому вона звертається до своєї доньки Клеїци і каже, що хотіла б купити для неї червону лідійську шапочку, але через брак коштів доведеться придбати скромну лесбоську шапочку. Повернувшись у Мітілену, Сафо організувала школу для дівчат. Це була своєрідна дівоча спільнота, де юнки навчалися наук, музики та поезії. Сафо вельми приязно ставилася до своїх вихованок, її поезія сповнена світом дівочих почуттів:
кохання і краса подруг, взаємна приязнь, майбутнє заміжжя, горе розлуки. Названі теми розгорталися у відповідних жанрах: епіталамах, посланнях, одах, гімнах. Одним із найвідоміших віршів Сафо став “Гімн Афродіті”. У ньому Сафо благає “вірну помічницю” Афродіту про розраду і допомогу у коханні:

Барвношатна владарко, Афродіто,

Дочко Зевса, підступів тайних повна,

Я молю тебе, не смути мені ти

Серця, богине,

Але знов прилинь, як колись бувало:

Здалеку мої ти благання чула,

Батьківський чертог кидала й до мене

На колісниці Золотій летіла ти…

(Тут і далі пер. Г. Кочура)

Сафо зображує кохання як страшну стихійну силу, яка захоплює душу людини. Вона яскраво передає стан закоханості через фізіологічні подробиці відчуттів:

Тільки образ твій я побачу – слова

Мовить не можу.

І язик одразу німіє, й прудко

Пробігає пломінь тонкий по тілу.

В вухах чути шум, дивлячись, нічого

Очі не бачать.

Поезія Сафо відзначається також живописними замальовками природи, майстерно використаними традиційними мотивами фольклорних і ритуальних дівочих пісень, різноманітністю поетичних ритмів. Значного поширення не лише у давньогрецькій, а й у римській поезії набула т. зв. “сафічна строфа”. Перші три рядки строфи складаються з одного дактиля посередині та двох трохеїв на початку і наприкінці; а четвертий рядок – з одного дактиля й одного трохея.

Поезію Сафо шанували у всі часи. “Десятою музою” називав Сафо знаменитий античний філософ Платон. Сафо прославляли у піснях, її зображення карбували на монетах і вирізьблювали з мармуру. На фресці з Помпей зберігся легендарний портрет видатної поетеси – на ньому зображена граціозна жінка з великими, чорними, як маслини, очима, з чорнявими кучерями, що спадають на чоло. З ім’ям Сафо пов’язане становлення європейської любовної лірики.

Українською мовою вірші Сафо переклали І. Франко, Г. Кочур і А. Содомора.

M. Нікола


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

САФО