С. А. Єсенін. Чорний людина

“Чорна людина” – одне з найбільш загадкових, неоднозначно сприймаються і розуміються творів Єсеніна. Працювати поет почав в 1922 році, і в основному вона була написана закордоном, в лютому 1923 року був закінчений перший варіант поеми.

Цією поемі судилося стати великим останнім поетичним твором Єсеніна. У ній виявилися настрої розпачу і жаху перед незрозумілою дійсністю, драматичне відчуття марності будь-яких спроб проникнути в таємницю буття. Це ліричний вираз мук душі поема – одна із загадок творчості Єсеніна. Її дозволу в першу

чергу пов’язано з трактуванням образу самого “препоганому гостя” – чорного людини. Його образ має кілька літературних джерел. Єсенін визнавав вплив на свою поему “Моцарта і Сальєрі” Пушкіна, де фігурує за загадковий чорний чоловік.

“Чорна людина” – це двійник поета, він вибрав у себе все те, що сама поет вважає в собі негативним і мерзенним. Ця тема – тема болючою душі, роздвоєною особистості – традиційна для російської класичної літератури. Вона отримала своє втілення в “Двійнику” Достоєвського, “Чорного ченця” Чехова. Але жоден з творів, де зустрічається подібний образ,

не несе такого важкого тягаря самотності, як “Чорна людина” Єсеніна. Трагізм самовідчуття ліричного героя полягає в розумінні власної приреченості: все краще і світле – у минулому, майбутнє бачиться таким, що лякає і похмуро безпросвітним.

Читаючи поему, мимоволі задаєш питання: чорна людина – це смертельно небезпечний супротивник поета чи частина тієї сили, що вічно хоче зла і вічно чинить благо. “Дуель” з чорною людиною, яка б не була його природа, послужила своєрідним духовним випробуванням для ліричного героя, приводом до нещадного самоаналізу.

Однак у літературному творі важливо не тільки, що написано, але і як. Тема двойничества виражена на композиційному рівні. Перед нами два образи – чиста душа і чорна людина, а перетікання монологу ліричного героя в діалог з двійником – поетичне вираження підсвідомого. У сповідальної книзі, яку читає “препогано м гостем”, відкриваються протиріччя бентежного духу ліричного героя. Співвідношення монологічного та діалогічного мовлення виявляється в ритміко-інтонаційному ладі поеми.

Жорсткий ритм дактиля посилює похмурі інтонації монологу чорного людини, а схвильований хорей сприяє вираженню діалогічної форми думки і розповіді. Метафора розбитого дзеркала прочитується ккак алегорія погубленої життя. Тут виражена і пронизлива туга по минаючої молодості, і усвідомлення своєї непотрібності, і відчуття непристойності життя.

Однак це “надто рання втома” все ж таки долається: у фіналі поеми ніч змінюється вранці – рятівної часом протверезіння від кошмарів темряви. Нічна розмова з “препоганому гостем” допомагає поетові проникнути в глибини душі і з болем пхати з неї темні нашарування. Можливо, сподівається ліричний герой, це призведе до очищення.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


С. А. Єсенін. Чорний людина

Categories: Твори з української літератури

Links