Розповідь-опис про перелітного птаха

Варіант 1. Розповідь-опис про жайворонка

В Україні водяться польові та лісові жайворонки. Це невеличкі птахи, схожі на горобців: сіренькі та руденькі. Вони співучі та моторні, добре вміють сховатися від людського ока серед польових колосків.

Зимують жайворонки на півдні, бо вони є перелітними птахами. Вони не люблять холоду, не витримують його, а тому восени прямують до теплих країв. Тобто, жайворонки покидають наші землі та вирушають до країн Середземного моря. Наприклад, до південного узбережжя теплої Іспанії. А дехто з жайворонків

добирається навіть до Аравії.

Кримські жайворонки часто не відлітають нікуди, бо в Криму на південному узбережжі не буває сильного морозу. Вони переживають зиму на Батьківщині.

Жайворонок зазвичай прокидається та заспівує дуже рано вранці. Інші птахи ще сплять, а його пісня вже бринить у блакиті неба. Тому людей, що рано просинаються, звуть жайворонками, а тих, хто ранком спить досхочу, майже до обіду – совами.

Варіант 2. Розповідь-опис про перелітного птаха шпака

Моя бабуся кожного літа зав’язувала на вишневих деревах блискучі стрічки. Це вона робила, щоб відігнати шпаків – птахів, які

полюбляють поклювати смачні вишеньки. Шпаки, найчастіше, чорного кольору. Вони невеликі, але маленькими пташками їх також не назвеш. Я б сказав, що шпаки мають середні для птахів розміри.

Взимку шпаки відлітають до теплих країн. Вони повертаються рано весною, одними з перших птахів та знаменують своїм прильотом прихід весни. Іноді на землі ще навіть лежать сніги, а шпачки вже тут!

Шпаки галасливі створіння. Бабуся завжди чула, коли шпаки збиралися атакувати її вишні, бо вони здіймали такий галас – чути було за околицею. Слово “шпак” означає того, хто дражнить. А бо ж того, “хто щипає”. Цей птах добре імітує голосb інших створінь, передражнює інших птахів, як папуга. Шпаки добре співають. Я люблю їх слухати.

Варіант 3. Розповідь-опис про перелітного птаха солов’я

Цього дивного птаха люблять та поважають люди в нашій країні та за її межами, складають про нього добрі казки та гарні вірші. Та й не можна уявити, як це можливо – не милуватися співом соловейка.

Соловей – маленька сіра пташка, схожа на звичайного горобчика. Великий співець видається непримітним зовні. Єдина прикраса, яку можуть вдягати різновиди соловейка – це яскравий гарний “нагрудник”.

Весною в нашому краї солов’ї заливаються кожну ніч, особливо у заростях та гаях біля рік та озер. Вони полюбляють жити у вологих теплих місцевостях. Тому на зиму соловейки, які не переносять північного морозу, вирушають в довгий шлях до африканських земель. Багато випробовувань доводиться пережити цій тендітній пташці, допоки вона дістається безпечного місця, зігрітих сонцем країн.

Варіант 4. Розповідь-опис про перелітного птаха лелеку

Лелека – дуже гарний птах. Він великий за розмірами, має широкий розмах крил. Природа вдягла його у біле вбрання, тільки махове пір`я його крил пофарбоване нею у чорний колір.

Він майструє свої великі гнізда завжди на висоті, найчастіше поблизу людського житла, але може вибрати також віддалений куточок дикої природи. Стрункий гарний лелека поглядає з верхотури свого гнізда на людей внизу та зовсім не боїться їх: а майструє свої гнізда він найчастіше на стовпах електропередач, на дахах, великих міцних деревах та водонапірних вежах.

На зиму лелеки найчастіше покидають Україну. Вони збираються у зграї та прямують до Африки. Поступово на своєму шляху маленькі зграї збиваються у великі. Тоді в небі можна побачити перелітних бузків тисячами.

Я був здивований, коли дізнався, що суто українське прізвище “Бусько” дослівно означає “Лелека”. У народі лелеку прозивають чорногузом, а ще буслом, буськом та бузьком.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 4.33 out of 5)

Розповідь-опис про перелітного птаха