Піп приходить до диякона й говорить: «Ти погодишся йти із мною? У одного селянина є гарна корова».- «Ну так давай її, панотець, поведемо. А де він живе?» — «Так ось від провулка другий будинок».- «А як ми її поведемо?» — «А у мене на цей випадок є мотузка» — це піп говорить.
Ну, пішли, піймали. Диякон спершу-те її потягнув, піп підганяв. Сила не побрала, погано. Панотець говорить: «Дайка я її поведу». Панотець-Те побрав (здоровіший був!), ну й потяг її. Диякон підганяв. «Куди, панотець, поведемо-те! У чи ліс, куди чи?» — « Е-Е, хто на нас подумає, що ми корову украли? Так до мене додому поведемо!»
Ну й привели. У панотця її закололи. Ну, і теперича диякон запитує: «Панотець, ділити будемо?» — «Давай зараз підемо розділимо».
М'ясо розділили вони навпіл без усякої суперечки. Тепер стали ділити шкіру. Диякон говорить: «Давай разрежем, панотець, навпіл».- «Так що ти видумав? Шкіру хто навпіл ріже?» — «Так давай я один тожно поберу-но». А панотець говорить: « Е-Е, ти побереш! Я, принаймні, попом на селі працюю. Я поберу-но!» Диякон говорить: «Я поберу-но!»
Потім схопив диякон-те її. Панотець йому не давати. Панотець до себе тягне, диякон до себе. У диякона сили не вистачило. Піп Усе-таки відняв шкіру, вирвав.
А диякон тожно пішов і хазяїнові довів, що «ми з панотцем у тебе корову украли». Ну, а хазяїн подав на них до суду.- Піп почув, що хазяїн до суду подав, призвав до себе диякона, почастував його отут: «Що ж ти, - говорить, - сукин син, довів, що корову вбили з тобою?» — «А тепер що ж робити? Тепер судити будуть нас із тобою».—
«А нас судити не будуть, якщо за шкіру мені уплотишь так понад шкіру додаси ще. Я виправдаю на суді. Тобі на суді ничо не дадуть і мені».- «А як же ти виправдаєш?» — «А виправдаю. Ти сиди так мовчи на суді тільки».- «Чо ж це буде коштувати, якщо ти виправдаєш?» — «Триста рублів».- «А можа, краще шкіру навпіл розділимо?» А диякон говорить: «А вона мені більше не потрібна». Бачить, що панотця пре.
Але тепер їх викликали на суд. Запитують у диякона: « Як ви корову украли? Розкажи».- «А як? Побрав панотець мотузку свою, прийшли, прив'язали цю корову. Спершу я потягнув, панотець підганяв. У мене сил не вистачило. Панотець узявся за мотузку, тяг, я підганяв. Ну, панотець-те її утянул. Я запитав: «Куди, панотець, поведемо її: у ліс або чи куди колоти?» А панотець: « До мене поведемо. Хто на нас подумає?» Ну, закололи, наварили м'яса, наїлися. У панотця була випивка, випили». А панотець сидить на суді ні живий ні мертвий. Думає: «Чо ж він усі, як було, розповідає?»
Диякон розповідає: «Пішли, розділили м'ясо з ним навпіл. Але давай тепер ділити шкіру. Я говорю, давай її навпіл разрежем, а панотець не погодився, говорить: «Шкіру псувати — навпіл різати». Ну й змагалися, змагалися, панотець вирвав шкіру, подужав мене, здоровішай мене. У мене руки зірвалися, а я близько сидів близько стіни й про стіну головою вдарився й... прокинувся».
Судді запитують: «Ти у сні, чи що, бачив?» — «Ну а як же? Чо ми, заправда, що ль, з панотцем корів красти будемо?»
Суд і отут судити їх не став.