Здумав один купець говіти разом з архієреєм на першому тижні. Приїжджає до нього у чистий понеділок і говорить: «Ваше преосвященство! Хочеться мені поговеть разом з вами, щоб позбутися гріха якого домашнього на цей час!» Архієрей погодився: «Що ж, - говорить, - поговеем разом!»
Стали говіти. Пішли до годинника. Відстояли службу господню, приходять додому. Купець і бачить, що послушник тягне на стіл величенний самовар цебра у два. Купець наш, давай погладжувати свій живіт, думає: «Ось душеньку-те відведу з голоду!» Келійник приніс чашки. Архієрей налив по малюсінькій чашечці, з наперсточек, собі й купцеві, зараз же обоє їх і випили. Архієрей і говорить: «Ну, теперича дні великі, понемножку потрібне всякої їжі харчуватися!» Накрив чашку свою. Купець бачить, що і йому те ж треба робити, теж накрив, дякує преосвященному, а сам думає: «Знав би, відав про таке говіння, нізащо б сюди не поїхав!»
Ударили до вечерні, пішли вони обоє до вечерні. Відстояли її, приходять додому. Купець і бачить, що послушник несе знову на стіл величенне блюдо, а на ньому величенна стерлядь смажена лежить. Купець знову потирати собі живіт, думає: «Ось коли, мабуть, прийшла теперішня-те пора позаправиться!»
Сіли за стіл, архієрей відрізав собі малюсінький шматочок і купцеві стільки ж. З'їли, архієрей і говорить: «Справа не у тому, яку їжу під час говіння є треба, а у тому, скільки її є!» Устав потім через стіл і давай богу молитися. Купець бачить, що і йому те ж слід робити, теж вийшов через стіл, богу помолився, преосвященного подякував за обід.
Вечері зовсім не подавали.
Приходить інший день — те ж саме. Приходить третій — те ж. Та так у весь тиждень. Насилу, насилу вже дочекався купець, коли цей тиждень-те скінчилася.
Отговел купець, архієрей і запрошує його знову ще на недельку поговеть.... Куди! Купця й у голоблі не впряжеш! «Та душею радий би, - говорить, - преосвященнейший владико! Так справи будинку по горло!»
Так і не погодився нізащо.
Ось якого говельника бог дав преосвященному!