Жили-Минулого старий так баба. Були у них два сини. Обоє як один, так схожі. Вони жили дуже бідно. Ось їсти стало нема чого. Баба й говорить: «Відведи їх, старий, у ліс. Нам однаково з голоду помирати. А вони, може, виб'ються».
Він і завів їх у ліс і кинув. Вони й заблудилися. Ходили-Ходили й заревіли. Ось ревуть, і йде мисливець і запитує: «Пошто так ревете?» Вони й розповіли. «А йдете чи до мене?» — «Ідемо».
Він їх і побрав, і стали вони житися-поживати. Ось він остарел і говорить: «Треба вам по свою долю йти. Якщо ви по одній стрелочке з кожного кута у гусака стрелите, то можете йти».
Вони побрали по стрелочке й у один гусака стрелили. Та принесли його хазяїнові. «Добре, - говорить, - напечу я вам хлібів, покладу у поташечки так дам вам ніж. Ви цей ніж на росстани застроміть у дерево. Яка сторона заіржавіє, той брат у вас буде мертвий».
Ну, вони й пішли. Ішли, ішли, ішли, їм зустрівся заєць, вони ладять його стрелить, а він говорить: «Не стріляйте мене, охотнички, я вам дам по заюшку».
Він їм і дав по заюшку. Ну, вони далеві пішли. Та встре
Тилась їм лиска. Вони і її ладили стрелить, а вона їм принесла по лисеняті.
Вони знову далі пішли, їм зустрівся вовк. Вони ладять стрелить, а він говорить: «Не стріляйте мене, охотнички, краще викупу примайте, я вам дам ло вовченяті».
Далеві зустрівся їм ведмідь — дав по ведмежаті. Далеві лев-звір. Вони ладять його стрелить, а він говорить: «Не стріляйте, я вам дам по левчонку».
Та вони пішли далі з усією полюванням. Прийшли до росстани, застромили ніж у дерево. Старший пішов у леву руку, а молодший пішов у праву руку.
Молодший прийшов у місто. Місто було весь прибраний чорним сукном, сумне місто було. Він зайшов до дідуся й запитує: «Дідусь, пошто у вас місто сумне?» — «А по-те сумний, що семиголовий змій літає й дівок у нас усіх повиносил. Завтра ладимо королевну вести, а не поведемо, так усе місто порушить».- «А куди у вас дівок водять?» — «А далеко, до церкви з великою горою».
Він туди пішов і побачив три болонки: з пивом, так з вином, так із солодкою горілкою. Він ці барила випив, відчув силу чималу. Він знайшов під церквой меч, побрав цей меч і вийшов на угор.
Отут зробився пискун, вихор, ревіння — семиголовий змій летить. Та королевну ведуть. Її довели до угора й спустили. Вона й пішла на гору. Він і говорить: «Ти йди у церкву й моли бога, щоб мені встояти зі змієм семиголовим».
Вона у церкву пішла й стала молитися. Потім летить змій семиголовий. Подивився й говорить: « Про - Про - Про, я не отаких убивав, а тебе на раз!» — «Ну, - говорить, - спробуем».
Змій налетів, він шаблею дав йому й на раз три голови отсадил. А від змія жар пихкав, так навіть земля горіла. А він інший раз змахнув і всі чотири голови отсадил. Йому й звірі допомагали. Лев-Звір змія рвав, вовк так ведмідь наскакували, заєць так лисиця пощипували. Ну, вони змія перемогли. А у царя був придворник, усе двір вартував. Він на стовпі сидів і усе бачив.
А Іван відрізав у змія всі голови й мови, побрав у царівни іменна хустка, загорнув і поклав собі у кишеню. Він королевне й говорить: «Тепер мене покарауль, я засну богатирським сном». Вона вартувала, вартувала, та й спати захотіла. «Ну, - говорить, - Ведмедик, покарауль ти, а я відпочину». Ведмідь вартував-вартував і спати захотів: « Лев-Звір, покарауль, а я відпочину». Лев-Звір вартував і говорить: «Вовк, покарауль, я спати захотів». Вовк сидів-сидів, став дрімати: «Лисанька, ти посидь, я засну». Лиса сиділа та й покарала зайчикові вартувати. Заєць і заспав. Ну, ось і сплять усе.
Ось прийшов придворник, побрав меч і відітнув Івану голову. А королевну розбудив, побрав до себе й говорить: «Не підеш за мене заміж, так голову засічу, а підеш, так скажи, що я тебе врятував».- «Піду, - говорить, - тільки нехай вінець буде у цей день, коли змія вбивали». ( Через рік, значить.)
Ну, він її й повів. Звірі прокинулися, давай на зайця напирати, ладять його розірвати. Заєць говорить: «Не розривайте мене, я його пожвавити можу».
Побіг та й приніс чудесну траву. Одну до шиї, одну до зубів так одну до вуха. Він пробудився. Та пішов зі звірами.
Ось рік пройшов, той день настав, як вінець царівні ухвалювати. Іван і пішов до дідуся: «Діду, пошто у вас місто червоним сукном потягнуть?» — «Тому що придворник царску дочка врятував і сьогодні буде вінець».- «Діду, не погано мені зараз царської горілки випити».- «А де ти дістанеш?» — «А дістану».
Він написав записку й послав до царівни зайця. Заєць прибіг і дав царівні записку й подав їй лапку. Царівна йому й дала царської горілки склянка. Заєць йому й приніс, а він говорить: «Діду, а не бажаєш чи царско пиво випити?» — « Як не прагти! А ти де побереш?»
Він зараз наряджає лиску, вона й біжить. А придворник уже солдат наставив. Лиска хвіст розпустила й проміж солдатів пірнула. Солдати кричать: «Вистачай! Вистачай!»
А вона під столом затаїлася. Її ніде не знайшли. Вона царівну потиху лапкою торкнула. Царівна говорить: «Хто там?» — «Це я, лиска».- «Ти пошто, лиска, прийшла?» — «Твій наречений пивца захотів».
Вона й дала лиске пивца. Ось вони з дідом подвеселились, Іван і говорить: «Треба нам, Діду, закусок так заїдець».
Зараз ведмедя наряджає. А там уже придворник три полки солдатів наставив. Ведмідь приходить, вони до нього з рушницями. А він їх раз штовхнув, вони й упали. Ведмідь під стіл так до царівни підкотився: « Х-Р-Р, х-р-р, царівни, твій наречений закусок-заїдець запитує».
Вона й дала йому закусок-заїдець.
А цар уже бачить, що щось негаразд.
Іван говорить: «Діду, треба нам всяки страви спробувати!»
Та нарядив лев-звіра.
Лев-Звір прийшов, усіх солдатів погриз, у хатинку зайшов. Гості испужались, хто куди, цар на стіл підхопився. Одна царівна не злякалася.
Цар говорить: «Нехай його хазяїн прийде, лева-звіра забере, а то він усіх приест».
Зараз послали за ним слугу. А він говорить: «Я так не йду. Привезіть за мною царське плаття, царску карету, царски коні».
Вони й привели коней, і карету, і царско плаття. Він і поїхав зі звіринами з усім. Приїхав і зайшов у хату. Царівна його посадила за стіл. А придворник ходить і говорить: « ПРО, я змія семиголового вбив». А він сидить за столом і говорить: «Змія семиголового вбив, а мови де у тебе?» — «У змія мов ні».- «Брешеш. У кажна звіра мова є». Він вийняв хустку й показав мови: «Ось, - говорить, - не ти змія семиголового вбив, а я. Ти тільки хвастаєш».
У царівни запитали: «Який змія семиголового вбив?» Вона говорить: «Той, який мови зірвав».
Цього придворника й розстріляли, а він одружився на ній.
Він отут жив-жив, йому стало нудно. Він став поезжать до іншого брата — старшому. Приїхав він до росстани, здався йому олень. Він цього оленя погнав. Гнав, гнав, стала ніч. Він став ночувати. Вогонь запалив, коней нагодував. Вогонь горить добре. Раптом бачить: сидить баба на ялині. Та всі « у - у - у» кричить. Він говорить: «Зійди, баба, з ялини». Баба говорить: « Ні, я не зійду. Я звірин боюся. Я кину прути, так ти цокни звірини враз, вони ТИХІ стануть, так я зійду».
Вона кинула пруток, він цокнув звірини враз, вони й скам'яніли, стали сірки камені. Вона стрибнула з ялини і його цокнула. Та він сірим каменем зробився.
Цей старший брат десь жив-поживав, йому нудно стало. Він говорить: «Де мій молодший брат?»
Він поїхав теж до росстани. Бачить: на ножі одна сторона заіржавіла. «Це, - говорить, - у мене помер брат».
Поїхав по тій дорозі. Приїхав у місто до цієї царівни. Вона його й визнала, думала, що її хазяїн. (Вони, вити, однаки — і обличчям і звичкою.) Вона його нагодувала-напоїла, звірини у хлів запустила. Він пожив два дні й прехал брата шукати.
Їхав-Їхав, йому олень зустрівся. Він його теж погнав, і до тієї ялини гнав, і там ночувати став. Випалив вогонь, бабка на ялині уркат: « у - у - у». «Зійди, бабка, з ялини».- « Ні, я звірин твого боюся. Я кину прути, так ти цокни звірини відразу, так я зійду».
Вона кинула пруток, а він цокнув одного зайця, той став сірим каменьем. А колом таких каменів багато. «А, так це ти мого брата вбила?» — «Я за те його вбила, що він мого сина, семиголового змія, убив».- «Зійди зараз, оживи мого брата, а то з лука стрелю, серце проб'ю!»
Вона зійшла, хвостнула камені іншим прутком, і брат і усе полювання живе сталі.
Вони побрали її, розстріляли, коней запрягли, повісили її коням на хвіст і поїхали у місто. Приїхали у місто й стали показувати. «Ось, - говорять, - змія семиголового ця мати й розстріляна!»
Та вони стали отут житися-поживати. Уся боле.