У великого князя була дружина-красуня, і любив він її без пам'яті. Умерла княгиня, залишилася у нього єдина дочка, як дві краплі води на матір схожа. Говорить великий князь: «Дочка моя мила! Одружуся я на тобі». Вона пішла на цвинтар, на могилу матері, і стали розчулено плакати. Мати й говорить їй: «Вели купити собі плаття — щоб колом були часті зірки». Батько купив їй отаке плаття й пущі колишнього у неї закохався. Пішла дочка іншим разом до матері. Мати говорить: «Вели купити собі плаття — на спині б світлий місяць був, на груди червоне сонечко». Батько купив і ще більше закохався. Знову пішла дочка на цвинтарі й стала розчулено плакати: «Матінка! Батько ще пущі у мене закохався». - «Ну, дитятко, — сказала мати, — тепер вели собі зробити свинячий чохол». Батько й те наказав зробити; як тільки приготували свинячий чохол, дочка й надягла його на себе. Батько плюнув на неї й прогнав з будинку, не дав їй ні служниць, ні хліба на дорогу. Вона перехрестила собі ока й вийшла за ворота. «Піду, — говорить, — на божу волю!» Іде день, іде іншої, іде третій — і зайшла у чужу землю.
Раптом насунулися хмари, почалася гроза. Де від дощу укритися? Побачила князівна величезний дуб — влізла на нього й села у густих галузях. Тим часом їхав на полювання царевич; став проїжджати повз цього дуб, собаку його кинулися — так і рвуть і гавкають на дуб. Цікаво стало царевичеві, тому так собаки на дуб гавкають? Послав свого слугу подивитися; слуга вернувся й сказав: «Ах, ваша високість! На дубі сидить звір — не звір, а чудо дивовижне, диво чудове!» Царевич підійшов до дуба й запитав: «Що ти за чудо? Говориш ти алі немає?» Князівна відповідала: «Я Свинячий Чохол!» Не поїхав царевич на полювання, а посадив Свинячий Чохол до себе на візок і говорить: « Повезу-но я до батька, до матері чудо дивовижне, диво чудове!» Батько й мати подивовались і відправили її у особливу кімнату.
Трохи згодом зібрався у царя бал; усі придворні пішли веселитися. Свинячий Чохол і запитує у царської прислуг: « чи Можу я у дверей постояти так на бал подивитися?» — «Куди тобі, Свинячий Чохол!» Вона вийшла у чисте поле, нарядилася у блискуче плаття — колом часті зірки! Свиснула-Гаркнула — і подали їй карету; села, поїхала на бал. Приїхала й пішла танцювати. Усе здивувалися: звідки узялася така красуня? Потанцювала-Потанцювала й зникла; знову надягла свинячий чохол і прибігла у свою кімнату. Царевич прийшов до неї й запитує: «Не чи ти, Свинячий Чохол, там була отакою красунею?» Вона відповідає: «Куди я годжуся зі своїм чохлом? Я тільки у дверей постояла».
Іншим разом зібралися до царя на бал. Свинячий Чохол просить дозволу прийти подивитися. «Куди тобі!» Вона вийшла у чисте поле, свиснула-гаркнула не соловейским посвистом, а своїм дівочим голосом — з'явилася карета; скинула свій свинячий чохол, надягла плаття: на спині світлий місяць, на груди червоне сонечко! Приїхала на бал і пішла танцювати. Усе на неї старанно дивляться. Потанцювала й знову зникла. «Що нам робити тепер? - говорить царевич. - Як довідатися, хто така ця красуня?» Придумав: побрав та й засмолив першу сходинку смолою, щоб її черевик пристав.
На третій бал князівна ще краще здалася, так як стала виходити з палацу — черевичок її й прилип до смоли. Царевич побрав цей черевичок і пішов шукати по всьому царству, кому черевичок впору? Усю свою землю з'їздив — нікому по нозі не доводиться. Приїхав додому, пішов до Свинячого Чохла й говорить: «Покажи свої ноги». Вона показала; примірив — саме впору. Царевич розрізав свинячий чохол і зняв із князівни; потім побрав її за білу руку, повів до батька, до матері й просить дозволу одружитися на ній. Цар із царицею благословили. Ось і обвінчали їх; став царевич у своєї дружини запитувати: «Тому на тобі був свинячий чохол надітий?» — «Тому, — говорить, — що була я схожа на покійну мою матір і батько праг на мені одружитися».