Російська методика вивчення літератури 9-11 класів

Вивчення літератури в 9-му класі. Це період інтенсивного накопичення знань, уявлень, первинних узагальнень про природу словесного мистецтва. Постійний розгляд змісту й форми твору формує розуміння загальної концепції аналізу. Активізуються можливості використання теоретико-літературних понять, вдосконалюються морально-естетичні та емоційні лінії аналізу тексту, створюється почуття перспективи, що сприяє формуванню концептуального підходу до вивчення художніх текстів.

Вивчення літератури в 10-му класі. Поглиблюються зв’язки між

сприйняттям твору, його інтерпретацією, аналізом та системою теоретичних понять. Збільшується самостійність школярів у виборі варіантів аналізу, у моральних, емоційних та естетичних оцінках твору, у з’ясуванні специфіки творчої манери письменника та його ролі в розвитку літератури. У центрі роботи узагальнюючого характеру стоїть з’ясування своєрідності творчої індивідуальності письменника. Завершуючи вивчення класичної літератури, учні усвідомлюють моральні та естетичні критерії оцінок літературних творів.

Вивчення літератури в 11 класі. Розвиток читацьких інтересів йде по лінії поєднання понятійних

узагальнень. Особливе значення у формуванні цілісного розуміння художньої літератури має увага до задуму автора, до його концепції часу й людини, до втілення цієї концепції в систему образів й структуру твору. Важливо зберегти елемент насолоди. Вона пов’язана з цікавістю до художнього світу автора, з вихованням естетичного сприйняття, є основою художньо-естетичної активності, позитивної мотивації в навчанні.

Г. Абрамова пише: “Це час (13-17 років], коли душа людини знаходить своє місце, місце серед інших людей і місце в самому тілі людини, яке стрімко змінюється, створюючи новий дім для зростаючої ж душі”. У підлітковому та ранньому юнацькому віці формується статева ідентичність. Переживання її передбачає наявність у людини певних зразків поведінки відповідної статі. Традиційне групування персонажів художнього твору за соціальним становищем, політичними чи морально-етичними переконаннями слід доповнювати (а то й робити основним) поділом за статтю: молода людина визначає статеві особливості поведінки, емоційного та соціального існування, бо їй це цікаво, вона відчуває себе жінкою чи чоловіком і хоче щонайкраще відповідати цьому статусу.

Фізичне дозрівання в цьому віці загострює екзи-стенційні переживання в реальних проявах життя. Індивідуальний підхід на уроці літератури набуває особливого значення, бо ж учень може поводити себе дивно, неочікувано, вчителеві, який прагне відкритості внутрішнього світу читача при тлумаченні ним художнього тексту, важливо, щоб школяр був зосереджений на Слові та своєму його сприйманні, він же може бути “відсутній за присутності”. “Причиною його трагедії може стати не той факт, що щастя для всього людства нездійсненне, а прищик на обличчі, через який нібито не можна піти на дискотеку”. Давати вибір, пропонуючи низку завдань різноманітних типів, значить не тиснути на молоду людину, хай вона обере вид діяльності, який прийнятний саме тому настроєві, який опанував її наразі.

Перехід від підліткового до раннього юнацького віку психологи характеризують як період, в якому відбувається зміна якогось “об’єктивного” погляду на себе “іззовні” на суб’єктивну динамічну позицію “зсередини”. “Зсередини” стежачи за самою собою, людина природно “вчувається” й у внутрішній стан літературного героя, починає розуміти його теж зсередини – з його власної позиції, переконань, життєвих обставин. Бачити за кожним тлумаченням тінь саморозуміння читача – завдання вчителя літератури.

“В юності часовий горизонт розширюється як вглиб, охоплюючи віддалене минуле і майбутнє, так і вшир, включаючи вже не тільки особисті, але й соціальні перспективи”. Відтак повна реалізація принципу діалогізму може відбутися тільки в пору юності, протягом підліткового віку школяр рухається до цього: репліки всіх діалогів, у які вступає художній текст, перебувають у часі як у просторі бут-тя-у-світі конкретної людини. В юності світоглядні питання вирішуються категорично, у них відбивається суперечність між абстрактним і конкретним. Учитель наповнює абстракції (наприклад, патріотична спрямованість творчості, демократизм ідейного змісту, високохудожня форма твору) конкретикою репліки, якою стає цитата з твору, що вивчається, історична подія, біографічний факт з життя письменника, твердження літературознавця, переконання і відчуття еамого юного читача.

Характерна риса юнацького віку – формування життєвих планів. Це явище одночасно соціальне і етичне. Простежуючи за долею літературних героїв, старшокласник ніби “програє” варіанти своєї власної долі – обирає критерії розрізнення добра і зла, а також той стиль діалогу, який вестиме із суспільством.

Розвиток людини відбувається різноманітними напрямками: старшокласник зазнає і поклику статі, і морально-етичних шукань, і проблем самоаналізу, і багатьох інших особистісних век горів руху, – перед ним постає загроза втрати почуття власної цілісності. Щоб цього не трапилося, психологи радять давати юній людині достатньо психологічної інформації про можливу цілісність життя. При цьому інформація має бути персоніфікована з її власними переживаннями..

Не можна перетворювати літературу на “святці”, перетиск позитиву загрожує протилежною реакцією, викликає роздратування, почуття протесту. Психологи спостерегли: на відміну від дитини, яка сприймає правила поведінки на віру, юнак уже починає усвідомлювати їхню відносність, але ще не завжди знає, з чим саме їх треба співвідносити. Просте посилання на авторитети його вже не задовольняє. Більш того, “руйнування” авторитетів стає психологічною потребою, випробуванням власної моралі та інтелектуального пошуку. Не допустити нищення святинь можна тільки в парадоксальний спосіб: показати земну сутність світочів людського духу – їхні живі, від землі, страждання, вагання, сумніви, відчаї, розчарування – і долання слабкості й гріховності в собі.

Г. Абрамова пояснює суперечливість переживань юних випробуваннями на глибину свого психічного простору, – саме таким чином людина наближається до екзистенційних характеристик. В аналізі художнього тексту, який проводиться у старших класах, найцікавішим стає дослідження глибин психічного простору персонажів твору: учні прочитують психологічний підтекст драми, тлумачать мотиви вчинків героїв епосу, пояснюють засоби психологічного зображення як важливу рису індивідуального стилю, спостерігають за перебігом почуттів та думок у ліричному творі. Знайти суперечності в образах-персонажах – значить допомогти юному читачеві розібратися в собі, провести внутрішній діалог.

Суперечність (або дихотомічність) природно пов’язана з життям тіла молодих людей, адже часто саме воно спричинює нозі переживання. Психологами помічено, що дівчата відчувають менше вагань в переживаннях, пов’язаних з утіленням власного “Я”, вони порівняно швидко досягають постійності, часто приймають певний зразок чужого “Я”. Добре, якщо такий взірець вони запозичать з літератури, доброї і мудрої. 16- 17-річна дівчина створює враження дорослої людини, що далеко не завжди можна сказати про хлопця її віку. У юнаків, відзначають психологи, діапазон коливань у переживаннях значно ширший, і вони довше йдуть до набуття стійкого ставлення до самого себе, тобто до відчуття кордонів свого “Я” і його динамічної сили. У сучасній школі склалася ситуація, коли юнаків, як і дівчат, навчають переважно жінки, – може, в цьому одна з причин того, що хлопці значно частіше, ніж дівчата втрачають особистісний інтерес до художнього слова: вчительки не завжди запобігають тому, що науковці називають “оглухнен-ням”. Г. Абрамова пояснює це явище так: “Юні шукають у сенсі прояву свого “Я”, тому коли натомість пропонують готові механічні схеми, які треба просто відновити відповідно до зразку, виникає проблема оглухнення. Якщо для юних людей немає можливості відповідати у мисленні самим собі, своїм потребам, вони втрачають інтерес, у тому числі може бути втрачено інтерес і до життя взагалі. Недарма серед випускників шкіл так багато людей, які часто не читали класичних текстів. Врахувати наведене застереження психолога — це не тільки проконтролювати прочитання художніх текстів, це, передусім, подати новий матеріал, відкривши його стосунок до свого “Я”, і спонукати учнів до розмислу не тільки над образами твору, а й над самим собою – шляхом особистісного тлумачення прочитаного. Юна людина прагне відповідати не вчителеві, не письменникові, а самій собі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Російська методика вивчення літератури 9-11 класів

Categories: Шкільні твори

Links