Романтична поетизація буденної миті життя (“Етюд про хліб” Івана Драча)

Як же ми звикли до буденності на своєму столі! Він – як частина нашого – щоденного життя, що сприймається без особливої уваги. Та ось читаєш “Етюд про хліб” Івана Драча – і серце охоплює пронизливе почуття святості, трепету перед звичайною хлібиною, народженою руками трудівників землі. У своїй поетичній мініатюрі автор розкриває перед нами дивовижну красу творення цієї хлібини. Це – як чаклунство, у якому бере участь і символ життя – яйце, і багатосильний хміль, і загадкове мерехтіння сажі дрібненькими зорями. Піч з пошаною

приймає у свої бережні обійми округлий шматок тіста, який за прадавньою традицією формою своєю мав нагадувати сонце. І от він уже зраділо “видме груди” і постане перед людськими очима у всій своїй красі:
Зарум’янілий, круглий на вид.
Скоринка засмалена жаром буде,
Аж розігріється апетит.
Цієї миті, здається, звучання “Етюду” підноситься до своєї найвищої ноти, але раптом її перериває буденний факт:
В підсохлому тісті кленова лопата
Вийме з черені, де пікся в теплі…
Спочатку ця деталь опису здається зайвою, бо серце вже налаштоване на казку народження хліба, чекає такого
ж казкового закінчення дивовижної миті хліборобського життя.
Та раптом автор дарує нам останню казкову мить:
І зачарується білена хата
З сонця пахучого на столі.
Ось він – найголовніший господар у хаті! На нього чекали, як чекають на сонце з його життєдайною силою, йому радіють усією душею, ним зачаровуються!
…Усього дванадцять рядків романтичного етюду, але яка в них глибинна мудрість і витончена поетика буденної миті життя!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Романтична поетизація буденної миті життя (“Етюд про хліб” Івана Драча)