Роль монологів Чацкого в комедії А. С. Грибоєдова “Горе від розуму”. Монолог як засіб розкриття характеру персонажа

1. Образ Чацкого в комедії Грибоєдова “Горе від розуму”. 2. Чацкий і суспільство. 3. А. С. Пушкін про головного героя комедії Грибоєдова. Нерідко образ Чацкого з комедії А. С. Грибоєдова “Горе від розуму” розглядався літературознавцями як образ людини, що пропагує в московському “світлі” високі ідеали служіння батьківщині, волю думки й тому подібне Часом його розцінювали чи ледве не як майбутнього декабриста. Але наскільки подібний погляд близький до дійсності? Безсумнівно одне – Чацкий, звичайно ж, людина начитаний і утворений.

“Він

славно пише, перекладає”, – говорить про нього Фамусов, представляючи його Скалозубові. По мірках московського суспільства, він не багатий, однак і не знедолений – покійні батьки залишили йому в чи спадщину те триста, чи те чотириста душ кріпаків (про точне число ледве не до хрипоти сперечаються Фамусов і Хлестова). Суспільство, проти якого так запекло бунтує Чацкий, споконвічно зовсім не було йому чужо, збіговиськом “класових ворогів”. Навпроти, Чацкий, по суті, плоть від плоті цього суспільства. Згадаємо: рано залишившись без батьків, Чацкий виховувався в будинку Фамусова, друга покійного

батька Чацкого.

А хто такий Фамусов? Це один з тих “тузів”, які “у Москві живуть і вмирають”. Крім того, Чацкий – поміщик, власник кріпаків душ Ліберальні ідеї, які він висловлює, імовірно, результат трирічного перебування за кордоном і власними роздумами.

Однак що ж змушує Чацкого раптово обрушитися на суспільство, хоча воно начебто ще нічим не ущемило його прав і інтересів? Сама ситуація виглядає досить комічно: Чацкий, повернувшись із подорожі, прибув у будинок Фамусова, що брав діяльну участь у його вихованні, і раптом з колкостями обрушується на хазяїна будинку, із сарказмом озиваючись про випадок з дядюшкой Фамусова, що заради царської милості впав на прийомі в Катерини II: Я не про дядюшке про вашім говорю; Його не обуримо ми пороху: Але тим часом кого полювання забере, Хоч у раболіпстві самому палкому, Тепер, щоб смішити народ, Відважно жертвувати потилицею? Звичайно, смішно виглядає пихата гордість Фамусова, що щиро захоплюється способом, яким його дядько досяг високих чинів.

Але й поводження Чацкого не відповідає нормі. Воно сильно змахує на підлітковий песимізм і максималізм, далекий поблажливості до чужих слабостей. І тому чи так обурюється Чацкий, що він всерйоз вирішив поліпшити вдачі Москви? Набагато ймовірніше інше: Чацкий просто роздратований холодним прийомом Софії. Це роздратування, поки неясні ревнощі до ймовірних претендентів на руку й серце дівчини, поступово виливається в гнівні тиради Чацкого.

Не можна сказати, щоб його нападки були так вуж несправедливі: погано те, що в конкретній обстановці вони виглядають недоречними й аж ніяк не свідчать про розсудливість Чацкого, про елементарні правила пристойності. Стародавнє російське прислів’я говорить: “У чужий монастир зі своїм уставом не ходять”, однак Чацкий саме це й намагається проробити, сварячи всіх навколо. Його нападки бездоганні з погляду істинності й подані за всіма правилами ораторського мистецтва. Однак Чацкий обрав не ту аудиторію, що здатна зі співчуттям поставитися до його палких мовлень.

Насправді кому сподобається подібне обвинувачення: А судді хто? – Задревностию років До вільного життя їхня ворожнеча непримиренна…Завжди готові до журьбе, Співають усе пісня ту саму, Не зауважуючи про себе: Що старіше, те гірше. Де, укажіть нам, батьківщини батьки, Яких ми повинні прийняти за зразки?

Далі Чацкий зі збурюванням згадує про випадки, коли поміщики продавали своїх кріпаків. Звичайно, він правий у своєму обуренні, і тому, читаючи комедію Грибоєдова, ми якось забуваємо, що Чацкий і сам є поміщиком. Що діється в його маєтку? Про це ми не знаємо, однак, з огляду на ту обставину, що Чацкий три роки не бував будинку, можна зробити висновок, що в його маєтку розпоряджаються керуючі. А вуж як вони там керують одному Богові відомо…

Але саме так задумав Грибоєдов характер свого героя. Якщо припустити, що Чацкий реально хоче щось зробити для поліпшення вдач своїх сучасників, то він явно обрав не той шлях. Своїми тирадами він зрештою відновлює проти себе все московське суспільство. Але практичної користі від цього немає ніякий ні особисто Чацкому, ні Росії, який він, по власному визнанню, був би радий служити, якщо при цьому не довелося прислужуватися перед начальством.

Монологи Чацкого не тільки демонструють нам ліберальні погляди й ораторська майстерність героя комедії Грибоєдова, вони також свідчать про його невміння визначати, що й де дійсно має сенс говорити. Як думають деякі літературознавці, комізм положення Чацкого полягає в тім, що його характер задуманий як характер героя трагедії, однак діє він у комедійних ситуаціях. Монологи Чацкого стають усе длиннее, а от слухачі врозсип кидаються ладь від нього. Але Чацкий, захоплений власним красномовством, може досить довго не зауважувати, що його ніхто не слухає – щодо цього показовий монолог, що починається словами: У тій кімнаті незначна зустріч: Французик з Бордоіль, надриваючи груди, Зібрав навколо себе рід віча И казав, як споряджався в шлях У Росію, до варварів, зі страхом і слізьми…

І знову, як це ні парадоксально, Чацкий прав, викриваючи порожнє наслідування Заходу, що так часто, немов епідемія, охоплює розуми росіян. Хто його слухає? У якийсь момент полум’яний оратор приходить у себе, оглядається по сторонах і бачить, що на нього ніхто не обертає уваги: молодь танцює, старі грають у карти. А от претензії, які Чацкий пред’являє до Софії у своєму останньому монолозі, представляються необгрунтованими й тому смішними: Навіщо мене надією затягли? Навіщо мені прямо не сказали, Що все минуле ви перетворили в сміх?!

Коли, де Софія затягала Чацкого надією? У дитячі роки? Принаймні, у рамках комедії ми нічого подібного не бачимо: навпроти, сам Чацкий при зустрічі із Софією після трьох років розлуки відзначає її холодність.

Сказали б, що вам раптовий мій приїзд, Мій вид, мої слова, учинки – все противно, – Я с вами негайно б зносини припинили И перед тим, як назавжди розстатися, Не став би дуже добиратися, Хто цей вам люб’язна людина?.. Чацкий знову поводиться, як скривджений підліток. Герой явно перебільшує значення своєї персони в очах Софії – він їй байдужний, їй неприємні його колючості й особливо нападки на Молчалина, але “все противно”, це, безсумнівно, надто сильно сказано. А. С. Пушкін, що досить високо оцінив комедію Грибоєдова, в одному зі своїх листів так охарактеризував Чацкого: “У комедії “Горе від розуму” хто розумна діюча особа? відповідь: Грибоєдов.

А чи знаєш, що таке Чацкий? Палкий, шляхетний і добрий малий, проведший трохи часу з дуже розумною людиною (саме із Грибоєдовим) і напитавшийся його думками, гостротами й сатиричними зауваженнями. Усе, що говорить він, дуже розумно.

Але кому говорить він все це? Фамусову? Скалозубові? На балі московським бабусям? Молчалину?

Це непробачно. Перша ознака розумної людини – з першого погляду знати, з ким маєш справу й не метати бісеру перед Репетиловими й тому подібними”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Роль монологів Чацкого в комедії А. С. Грибоєдова “Горе від розуму”. Монолог як засіб розкриття характеру персонажа

Categories: Твори з української літератури

Links