Римська література I – II вв. н. э

Епоха Августа відзначена леятельностью римських поетів; недарма час це називається золотим століттям римської літератури. Але вже в останні роки правління Августа можна помітити деякий занепад літератури; але незважаючи на це, поезія “увійшла в моду”. Захоплення поезією характерно як для часів Нерона, так і для наступних періодів. Плиний Молодший говорить про “урожай поетів”, які жадають слухачів і цінителів. Про тім же свідчать добутки римських сатириків Марциала і Ювенала

На підставі того, що дійшло до нас із добутків поетів

того часу, можна встановити деякі риси, характерні для художньої літератури I – II століть. Поезія одержала поширення в Римі. Звичай реоцитации, публічного читання своїх добутків, уведений при Августові Азинием Поллионом, став загальноприйнятим. З’явилися поети-професіонали, що жили не стільки виданням своїх добутків, скільки милістю своїх заступників

У цей період одержали поширення всякого роду афоризми й короткі, розраховані на ефект стоихотворения. У поезії цієї епохи мало оригінальності. Наслідування латинським зразкам є однієї з характерних рис. Канонізувався Вергілій. Йому наслідують багато поетів,

навіть Колумелла, що написав цілком прозаїчний добуток про сільське господарство, книгу про догляд за фруктовими деревами, виклав його у віршах, як би заповнюючи тим самим істотний пропуск в “георгиках”. Італія й Рим у часи Юлиев-Клавдиев і Флавиев зберігали свій пріоритет у культурному житті. Але якщо в часи Августа майже всі поети були италийскими уродженцями, у наступні періоди велике значення придбали провінціали. Лукан, Коломелла, Сенека, Марциал, Квинтилиан були вихідцями з іспанських міст, а Апулей – африканець

З письменників цього часу найбільшу популярність придбали два поети – Марциал і Ювенал

Марко Валерій Марциал (близько 40 – 104 р. г.), уродженець Іспанії, одержав на батьківщині риторичне утворення й прибув у Рим ще в часи Нерона. У своїх добутках він не раз вертається до опису життя бідняка – поета, що харчується подачками багатіїв, що залежить від своїх патронів, серед яких виявляються люди зарозумілі, скупі й безсердечні. Не щадить Марциал і клієнтів, що чекає милості від своїх заступників

Про життя Децима Юнія Ювенала відомо мало. Народився він в италийском місті Аквине в другій половині I століття нашої ери, одержав риторичне утворення; письменницька діяльність його протікала в часи Трояна й Адріана. Ювенал заслужив славу одного з непримиренних і суравих сатириків

Осуд сучасних йому вдач граничить у Ювенала з повним песимізмом. Збережений 16 сатир стосувалися різних сторін римського життя. Він торкав тієї ж Теми, що й Марциал, коли писав про те, як важко чесній і талановитій людині знайти патронів, які віддали б йому по заслугах, а також про принизливе положення клієнтів. Одна із сатир присвячена порокам римських жінок. Ювенал осміює пороки знатних людей, їхнє марнославство, хвастощі віддаленими предками

Цей період в історії римської літератури не пройшов непомітно. Були створені добутки видатні, що не уступали пам’ятникам класичної епохи. Для IV століття характерним було те, що вище суспільство залишалося ще вірно язичеським традиціям. У літературі цього часу зберігалися ще язичеські мотиви й лунали голоси, що виражали різкий протест проти християнства. Міфологічні сюжети продовжували бути улюбленими для поетів, але добутку ці задовольняли лише обмежене коло людей. Серед останніх античних поетів виділяються Деций Магн Авзоний (310 – 393 р. г), Клавдій Клавдиан (кінець IV – початок V століть) і Клавдій Рутилий Намациан.

Західна Римська імперія впала, і деяким дослідникам представляється, що разом з нею загинуло майже всі, створеним Римом, а подальший розвиток почався чи ледве не на порожнім місці. Але якщо навіть у ранній період історії західних “варварських королівств” було забуто значне число досягнень матеріальної й духовної культури античності, багато чого нею створене продовжувало жити й на Заході. На Сході ж, у Візантії, антична традиція, переосмислюючись, по суті ніколи не переривалася. І на заході, і на сході Європи панувало християнство, що вбрало в себе цінності античної культури. Завдяки працям “батьків церкви” грамотні люди знайомили з деякими положеннями античної філософії, з історією, міфами

Коли слов’янські країни, у тому числі Русь, прийняли християнство, ці праці, що доставлялися з Візантії, як і інші християнські добутки, історичні хроніки, романи про Олександра Македонському, стали відомі й тут. На Заході ж латинь залишалася мовою церкви й науки ще багато сторіч після падіння Рима. У монастирях переписували рукопису античних авторів, завдяки чому вони дійшли до нас

Якщо східноєвропейські й слов’янські країни знайомили з античною спадщиною через Візантію, то в Західній Європі знали лише те, що залишилося від Рима. Тільки коли з настанням турків на Візантію багато візантійських учених стали переселятися в Італію, тут вони познайомилися з античною спадщиною в його повному обсязі, що стимулювало розквіт культури Відродження. Тепер праці римських авторів витягали з монастирських сховищ, листувалися, вивчалися, коментувалися

Із часом вплив античної спадщини усе більше міцніло. Європейська Література постійно зверталася до античності, і усе більше міцної ставав зв’язок між ними. Оброблялися античні сюжети: “Антоній і Клеопатра”, “Юлій Цезар” у Шекспіра, “Федра”, “Британик” у Расина, “Медея”, “Гораций”, “Помпей” у Корнеля. Відтворювалися цілі п’єси: “Комедія помилок” Шекспіра повторювала “Менехмов” Плавта, а “Скупий” Мольера – плавтовский “Ларчик”. Слуги комедій Мольера, Лопе де Вега, Гольдони навіяні образами спритних, розумних рабів Плавта, що допомагають панам улаштувати їхні любовні справи. Переводилися античні романи й у наслідування їм писалися нові

Без знайомства з античною культурою неможливо зрозуміти численні римські ремінісценції в класиків російської літератури. У Росії ще в 18 столітті перекладали античних авторів і вже Державін написало свій “Пам’ятник” у наслідування “Пам’ятнику” Горация. Прекрасно знав римську літературу А. С. Пушкін. Його переклади Горация по адекватності оригіналу не знають собі рівних. До античних сюжетів зверталися Мережковский (“Юліан Відступник”), Брюсов (“Вівтар перемоги”), Андрєєв (п’єси “Викрадення сабінянок” і “Кінь у сенаті”).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Римська література I – II вв. н. э

Categories: Нові твори

Links