Релігійні подання людини 12 століття на прикладі поеми “Слові об полицю Игореве”

У наш час можна зустріти величезна кількість різноманітних літературних творів. Одні з них великого обсягу, інших – навпаки, маленького. В одних відомий автор, а в інших немає. Правда, добутки з невідомим автором – рідкість. Одним з них є, наприклад, “Слово об полицю Игореве”. ” “Слово об полицю Игореве” – пам’ятник, написаний незабаром після походу Ігоря на половців, найімовірніше, між 1185 і 1187 р. Це перше лисичанський добуток, що дійшов до нас, унікальне по своєму поетичному рівні”, – за словами Н. И. Прокоф’єва

Ця

повість є історичним оповіданням, головними героями є реальні особи нашої історії: князь Ігор, Ярослав Мудрий, Святослав, Всеволод і інші. Книга розповідає про реальну подію – поході Ігоря Святославича проти половців. За словами відомого дослідника давньоруської літератури, “це відгук на події свого часу, повний ще що не притупилося горя. З одного боку, автор – простий оповідач, що випробовує всі ті почуття, що й звичайна людина. З іншого боку, він явно не був простою людиною, тому що він дуже докладно розповідає нам весь Ігорів похід. Цього рядовий воїн знати не міг. Тому автор міг бути дружинником. За словами

Д. С. Лихачова, “сам автор “Слова…”, швидше за все, був наближеним Ігоря Святославича (він йому співчуває) або Святослава (він співчуває і йому)”.

Однак ким би не був автор, можна із упевненістю сказати, що він був, безсумнівно, високоосвіченою людиною. Він з’являється перед нами і як досвідчений, тонкий у своїх судженнях людин. У міркуваннях він покладався не тільки на факти, свідчення сучасників, але й на свій життєвий досвід. Практично всі автори в епоху Середньовіччя не підписували свої добутки. Справа в тому, що всі вони були глибоко віруючими людьми, у всім навколо видевшими бога. Навіть перо й папір, на якій вони писали, уважалися святими. Письменники представляли, що сам бог керує ними, тому вони вважали свої добутки утворами бога. Крім того, люди в епоху Середньовіччя думали, що все навколишнє їх – живе. Усе, що вони бачили, вони одушевлялися

Тому, люди того часу були дуже марновірні. І вони представляли свої добутки посланнями від бога, його дарунками. От чому добутку того часу ніколи не підписувалися. Т. о., авторство “Сказання про Бориса й Гліба”, “Слова про погибелі Олександра Невського”, як і “Слово об полицю Игореве”, і багатьох інших древніх добутків словесності зараз установити неможливо. В “Слові об полицю Игореве” не можна однозначно визначити жанр. “Розподіл добутків давньоруської літератури досить умовно.

Це відбувається тому, що східнослов’янські книжки не мали єдиного подання про жанрові категорії”, – за словами Е. Рогачевской. На початку з’явилися лише церковні писання, і до 12 століття вони вже мали струнку систему жанрів. А от світські добутки, що з’явилися набагато пізніше, не мали, та й просто не могли неї мати в 12 столітті, тому що тоді ці добутки були великою рідкістю. Саме тому в “Слові…” є ознаки багатьох жанрів. Наприклад, пісні й плачучи (плач Ярославівни), слова й ораторського мовлення (золоте слово Святослава), крім того військової повісті (опис битв, війни), билини й т. д. При перекладі на сучасну мову це відбивається перекладачами у вигляді строф різного обсягу, різної довгі вірша, наявності або відсутності рими. Читаючи “Слово…”, розумієш, що люди 12 століття були тісно пов’язані із природою. У різних явищах природи вони бачили пророкування долі або послання від бога. По різноманітних природних знаках люди часто вирішували, що і як їм краще робити завтра, які справи потрібно відкласти, а які – терміново переробити

Висновок про тісний зв’язок наших предків із природою можна зробити й з того, що автор “Слова…” показує почуття героїв через образи, картини природи. Оповідання про похід князівських військ супроводжується більшою кількістю яскравих описів природних явищ (сонячне затьмарення, гроза, сильний вітер). Навіть у повісті, що описує військові події, битви (похід князя Новгород-Сіверської землі зі своєю дружиною на половців), велике увага приділяється пейзажам, картинам Російської землі. Для нас, сучасних читачів, безсумнівно, більшу цінність буде представляти розгляд питання про зображення природи в цьому стародавньому добутку. Звичайно докладно обговорюється особливості жанру, стилю, питання про авторство й т. п., що й було коротко освітлене раніше. Однак вищезгадана сторона “Слова…” недостатньо аналізується. Але ж саме вона й заслуговує на особливу увагу й розгляду з боку дослідників давньоруської літератури й читачів

Сучасним людям вони здаються вигадливим вимислом, але за старих часів на Русі свято вірили, що в хащі лісу коштує хата Довбні-Яги, а кіт уміє говорити людським голосом. Для них увесь навколишній світ був пронизаний чарівництвом. Така віра одержала назву “язичество”, тобто народна віра. Слов’яни – язичники вірили в споріднення людей з різними тваринами, приносили жертви божествам, що населяють всі навколо”. * Всі божества ділилися на людиноподібні божества (лісовик, русалка, полудници), домашні божества (домовик), божества – чудовиська (змій, ящірка, морський цар і ін.). В образах цих божеств зв’язок людини із природою ясно видна. Читаючи “Слово…”, ми бачимо людини серед рік, полів і лісів. Язичники, як уже було сказано, вірили в багатьох богів. Древнім чоловічим божеством був Рід – бог неба, грози й родючості

Язичники так само вірили в бога зерна. – Яріло, громовержця й пануючи морських стихій – Перуна, бога – батька – Стрибога, небесного бога – Сварога й багатьох інших. Наприклад, при описі сонячного затьмарення в “Слові…”, автор згадує Сварога, при оповіданні про грозу й зливу – Роду й Перуна. Поклоніння їм відбувалося у всіляких формах: від простої віри до жертвопринесення. В “Слові…” слов’янські боги згадуються дуже часто, причому не тільки прямо, але й побічно. “Боян – Велесов онук”, орачі – Дажьбожьи онуки, навіть вітер названий Стрибожьим онуком. Виходить, автор “Слова…” бачить навколо себе мир, створений богами. Цей мир живе під їхнім заступництвом. Життя людей невіддільне від невидимого, могутнього миру богів. Дуже яскраво подання русичей про світ, відбивалися й у плачі Ярославівни

З найдавніших часів Природа була об’єктом уваги древньої літератури. Але кожну історичну епоху вона розумілася по-різному. Автор “Слова…” приділяє оповіданню про природні явища особлива увага. Не можна не помітити, що деякі описи природи в “Слові…” досить докладні, розгорнуті, а деяких – короткі. У розгорнутих – у деталях описуються всілякі природні явища, передані почуття людей, які спостерігають їх. Наприклад, малюючи картину сонячного затьмарення (оповіданню про це присвячується 2 більші строфи в поетичному перекладанні Н. Заболоцкого), автор “Слова…” сполучить як оповідання про природне явище, так і описує страх, сум’яття людей, неспокійне поводження тварин і птахів. Розгорнуті описи природи у всьому добутку мають подібну композицію. Спочатку відбувається якась подія, а потім воно підкріплюється описом природи. Виходить емоційно багатий епізод, у якому автор не тільки розповідає про певну подію, але й створює його образ, мальовничу картину


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Релігійні подання людини 12 століття на прикладі поеми “Слові об полицю Игореве”

Categories: Нові твори

Links