Реферат “Загадка життя і смерті Миколи Гоголя”

Знаю – имя мое после меня будет счастливее меня.
Н. В. Гоголь Навряд чи багато людей знає про загадкові події, пов’язані з народженням видатного письменника. Пропонуємо вашій увазі невідомі факти, версії та, можливо, розгадку таємниць Гоголя.
Як це не дивно, але причиною народження Гоголя була хвороба його батька. В історії зустрічі батька та матері Гоголя не обійшлося без Божого провидіння та чудесного зцілення. Батько Гоголя, Василь Гоголь, хворів на пропасницю. Хвороба довший час не відпускала і Василь Гоголь вчинив так, як зазвичай

вчиняли українці в 19 сторіччі – звернувся до надприродних сил.
Він подався до села Ахтирка, Харківської губернії, де у церкві містився чудотворний образ Божої Матері. У ніч після тієї молитви Василю Гоголю приснився сон. Ось як розповідав про нього батько Гоголя: “Я був у тому храмі, де молився. Раптом царські ворота відчинились, і з’явилась цариця у Порфирі і короні і почала говорити до мене: ти одужаєш і одружишся, та ось твоя дружина…”. Цариця підняла руку і коло її ніг з’явилась маленька дитина, обличчя якої запам’яталось Василю. Василь прокинувся здоровим. Минув час і сон почав забуватись.

Одного разу, коли Василь поїхав з родичами до містечка Яреськи, де була найближча церква, він познайомився з жінкою на прізвище Торощинська. Разом з Торощинською була її племінниця, як дві краплі води схожа на дівчинку зі сну. З тих пір Василь Гоголь намагався бачитись з дівчинкою Марійкою якомога частіше. Він був старшим за Марійку на 13 років, і всіх дивувало, що доросла людина може цілий день бавитись з маленькою дитиною в ляльки.
Василь Гоголь дочекався, доки Марійці виповниться 13 і заручився з нею. Через рік Василь та Марійка одружились. Та наділяти молодих щастям доля не спішила. До народження Миколи Гоголя його мати, Марійка Гоголь вагітніла шість разів. Чотири рази в неї ставались викидні, двоє дітей що з’явились на світ до Миколи Гоголя, народились мертвими.
Можливо, що Василь Гоголь не зрозумів свого сну, або ж зумисне не захотів зрозуміти? Щоб у Василя не залишилось сумніву, що сон віщий, йому повернули здоров’я. За той час, коли Василь Гоголь очікував, доки Марія виросте, сон кілька разів повторювався. Та він не зважив на попередження. Його захопила протиприродна пристрасть до дитини.
Василь старший за Марію на 13 років. Вони заручились, коли Марії виповняється 13. На сім’ю Гоголя лягає прокляття. Марія народжує мертвих дітей. Подружжя Гоголів у розпачі. Щоб врятувати ще ненароджену дитину, родина Гоголя переїздить до села Сорочинці, оскільки там живе відомий лікар Трохимовський.
Мати Гоголя Марія вважала, що над домом Гоголевих-Яновських лежить прокляття з 12 дітей, які народила Марія вижило лише 4 дівчинки і два хлопчики Микола і молодший брат, який помер у віці 9 років. Дослідники вважають, що прокляття тут ні до чого Хлопчики в сім”ї Гоголевих помирали через слабі гени батька. Тому, коли мати відчула, що вагітна, вирішила боротися з роком за допомогою віри. У Диканці в Кочубеївській церкві, коли зберігалася ікона Миколи Чудотворця. Сьогодні цю ікону вже не знайти, під час революції вона пропала. Але обставини появи цієї ікони залишились в документах. В уних написано, “… Що у лісіна південному – заході від Диканьки відразу після грози люди побачили, що з”явилась ікона Миколи Чудотворця. Вони принесли і передали ікону сільській церкві, але пройшло небагато часу, як ікона дивним образом щезла з церкви і з”явилася на тому ж місці, де її знайшли. Тоді ж прийняли рішення про будівництво на цьому місці церкви. Про цю ікону ходили гарні відгуки. Тому мати Миколи, пішки кожний день ходила на прощу до Диканьки, а це близько 13 кілометрів і годинами стояла і вимолювала життя своїй дитині. Марія дала обітницю: якщо народиться син, назвати його Миколою, на честь чудотворної ікони, яка називалась Миколою Диканським. Вона також просила священика Диканьки молитись доти, доки не дадуть йому знати про щасливе народження дитини і не закажуть вдячний молебень.
Микола народився 1 квітня 1809 року. А з Диканькою у нього залишився якийсь містичний зв”язок. Він дуже часто вертаючись з Петербурга навіть не заходячи додому, з порогу просив запрягти коней і їхати в Диканьку….
Боротьба двох сил, світлої та темної, розпочалась ще до народження письменника. З приходом дитини у наш світ вона стає ще більш запеклою. Маленький Микола балансує на межі двох світів. Пізніше, у зрілому віці він напише: “Я пам’ятаю: я нічого в дитинстві не відчував, я дивився на все як на речі, створені для того, щоб догоджати мені. На все я дивився безсторонніми очима, я ходив до церкви тому, що мені наказували, або носили мене, але, стоячи в ній, я нічого не бачив, окрім риз попа і противного реву дячків. Я хрестився тому, що бачив, що всі хрестяться…”
Побачивши, що з кожним днем дитина поводить себе все дивніше, батько Гоголя на витримує і розказує про свої сни дружині. Жінка налякана. Вона не в силах тримати це в секреті, і як тільки Микола Гоголь доростає до віку, у якому може зрозуміти сказане, розповідає йому все. Ця розповідь, почута у дитячі роки, утримує Гоголя від падіння у прірву сатанинства упродовж всього життя. У 1833 році він пише матері листа, який підтверджує цю гіпотезу.
“Я чітко пам’ятаю цей випадок, ви так гарно і так зрозуміло розповіли мені, дитині, про страшний суд, так зворушливо розповідали про блага, які чекають на людей за добродійне життя, і так вражаюче, так страшно описали вічні муки грішників, що це зворушило і розбудило в мені чуттєвість. Це заронило і викликало як наслідок в мені найвищі помисли”.
Та розповідь матері розбудила не тільки найвищі помисли, але і страх, що переслідував Миколу упродовж всього життя. Нехотячи, вона наносить дитині страшну психологічну травму, від якої він не зможе оговтатися до кінця свого життя. В ньому поселяється страх і, можливо, саме цьому страху ми завдячуємо появі на світ містичних творів Гоголя.
Родовий маєток – село Василівка. (У далекому минулому Василівка – родовий маєток Лизогубів. Тетяна Семенівна Лизогуб, взявши шлюб з Опанасом Дем’яновичем Гоголем – дідом Миколи Васильовича Гоголя, 1781 року отримала від батька хутір Купчинський, який згодом перейменували у Василівку на честь батька майбутнього письменника.
Недаремно кажуть, що геніальність – це як блискавка, згусток енергії талантів кількох поколінь і змішання крові різних національностей. Микола Гоголь по лінії його бабусі з боку батька Тетяни Лизогуб був кревно пов’язаний зі знатними козацькими родами України часів гетьманщини. Він був нащадком наказного гетьмана Михайла Дорошенка та Правобережного гетьмана Петра Дорошенка, нащадком наказного гетьмана Якова Лизогуба й Лівобережного гетьмана Івана Скоропадського. Він онук секунд-майора Панаса Гоголя-Яновського та офіцера лейб-гвардії Ізмайловського полку Івана Косяровського. По жіночій лінії – поріднений із Мазепою, Павлом Полуботком і Семеном Палієм.
В експозиції музею є копія “Послужного списка А. Д. Яновского” за 1788 рік. У ньому сказано, що дід Миколи Гоголя народився 1738 року. Виходець із польської шляхти. Закінчив Київську духовну академію. Вільно володіє п’ятьма мовами: російською, латинською, грецькою, німецькою і польською. Служив у Генеральній військовій канцелярії на посаді полкового писаря. (Сьогодні це відповідає посаді начальника штабу військової частини полку.)Вийшов у відставку в званні секунд-майора.
Вперше прізвище діда письменника з додатком “Гоголь” з’явилося в “Дворянській грамоті”, яку він отримав 15 жовтня 1792 року. До цієї книги записували лише корінних дворян, а не тих, хто здобув це звання за військові, державні заслуги чи за нобілітацією 1661 року.
Учені замовчували польське коріння Миколи Васильовича. У рідному домі у вітальні висів польський герб роду Яновських. Ольга Василівна, молодша сестра письменника, говорила, що Танські теж вихідці з Польщі. Всі вони були офіцерами й служили в кавалерії. Прізвище Гоголь носила мати діда генія. Щоб його зберегти, дід став іменуватися Гоголь-Яновський.
У нього в роду було багато літературно обдарованих людей. Його мама, Марія Іванівна, вела велике листування з багатьма письменниками. А рід Шостак, бабусі Гоголя з боку матері – Марії Іллівни, походив від татар, рід прабаби Щербак – від росіян. Предки генія – Дорошенко, Скоропадські, чиї імена вказав дід генія в документі 1788 року.
Проте геній, чиї предки з боку батька приїхали в Україну з Польщі більш ніж за сто років до його народження, завжди почувався українським письменником. Працюючи за кордоном багато років, він незмінно в усіх анкетах у графі національність писав – “українець”.
Слід підкреслити, що в сім’ї Гоголя всі розмовляли рідною українською мовою! . А тим, хто огульно звинуватив письменника в зраді рідної мови, Гоголь коротко і ясно відповів ще 1830 року в листі до своєї матері: “Я буду писать на иностранном языке!” Не великоросійською мовою, як заведено було тоді говорити, а саме іноземною.
Геній Миколи Гоголя по крові й за мовою належить трьом великим державам – Україні, Росії та Польщі У Василівці він провів перші десять років життя, успадкувавши від батька, Василя Опанасовича, почуття гумору, хист оповідача, любов до театру. Мати, Марія Іванівна, палко вірила в талант сина. Десяти років Миколу Гоголя відправили до Полтавського повітового училища.)
Дванадцяти років Гоголя привезли в Ніжин до гімназії вищих наук, яку ще називали ліцеєм. Разом із Гоголем навчалися Нестор Кукольник, Євген Гребінка – майбутні поети. Тут здружився він з Олександром Дашлевським, майбутнім письменником, та іншими. Україна стала для нього початком життя і творчості. Тут уперше він вийшов на сцену, зігравши роль дуже старого діда, написавши п’єсу з українського життя. Ніжин став духовною і творчою колискою письменників. У гімназії М. Гоголь поринув у світ давньоїукраїнської історії, народних звичаїв та усної народної творчості, з якими знайомився не тільки з друкованих джерел, а й на ніжинськибазарах, у передмісті Магерки, де було у нього багато знайомих. Пізніше ніжинські типи, окремі сценки увійшли до безсмертних творів письменника. У Ніжені М. Гоголь написав свої перші літературні твори, публікуючи деякі з них у рукописних журналах та альманахах. Тут народилися його вірші “Италия”, “Новоселье”, “Непогода”, “Две рыбки”, “Битва при Калке”, поема “Ганц Кюхельгартен”, сатири “Насмешнику некстати”, “Нечто о Нежине, или Дуракам закон не писан”, драматичні твори. У гімназії формувався і набирав сили геній майбутнього великого письменника.
Мовно-музична культура рідної землі знаходила свій вияв у виховній практиці бабусі Тетяни Семенівни, маминої мами. Любов до мови, відчуття слова закладалися у юного Миколи Гоголя уже з дитячих літ. Згодом він захопиться збиранням українських народних пісень, прислів’їв та приказок, готуватиме матеріали до українсько-російського словника. Пізніше він так писав про українську пісню: “Якби наш край не мав такої скарбниці пісень, я б ніколи не зрозумів історії його, тому що не збагнув би минулого…” “Моя радість, життя моє! Як я вас люблю! Що всі холодні літописи, в яких я тепер риюся, перед цими дзвінкими, живими літописами! Як мені допомагають в історії пісні!..” “Це народна історія, жива, яскрава, барвиста, правдива, що розкриває все життя народу”. Ще в студентські роки, глибоко переймаючись соціальними негараздами, внутрішньо противлячись найрізноманітнішим виявам зла, вболіваючи за всю державу і свою “милу Україну “, М. Гоголь настроювався на таку діяльність, “щоб бути по-справжньому корисним для людства”. Загалом же всю творчість великого письменника було спрямовано на “очищення серця”, “розуміння серцем”, щоб досягти хоч якоїсь подоби суспільної гармонії. “Я палав незгасним прагненням зробити своє життя потрібним для блага держави, я жадав принести хоча б найменшу користь. Тривожили думки, що я не зможу, що мені перепинять шлях, завдавши мені глибокого суму. Я поклявся жодної хвилини короткого життя свого не втрачати, не зробивши блага”, – писав палко настроєний на самопожертву юнак.
Не випадково, мабуть, у Ніжені встановлено перший пам’ятник Гоголю, створений ще 1881 року талановитим українським скульптором Парменом Забілою, відкрито перший музей Гоголя, зібраний у стінах ліцею студентами Історико-філологічного інституту під керівництвом викладача П. А. Заболожського.)
По-справжньому М. Гоголь пізнав Київ вже після Петербурга й Москви, хоч бував у цьому місті ще 1827 року. Коли в Києві у 30-ті роки XIX століття відкривається університет, завдяки зусиллям Пушкіна й Жуковського призначають ректором українця М. Максимовича, друга Гоголя, ботаніка та фольклориста. На прохання автора “Вечорів на хуторі біля Диканьки” Пушкін клопочеться про надання Гоголю кафедри загальної історії. Сповнений планів і мрій, Гоголь вже планує писати історію України і натхненно пише Максимовичу: “Туди, туди, у Київ, давній, прекрасний Київ! Він наш…”
Проте питання про призначення Гоголя у Київ так і не було вирішене. Та Микола Васильович бував у Києві, любив гуляти його вулицями, часто бував біля Андріївської церкви та у Печерській лаврі. Після перебування у Києві Гоголь переробив “Тараса Бульбу”. З містом пов’язана і друга перлина гоголівської прози – “Страшна помста”. Останній раз він був у Києві 1848 року.)
Уперше М. Гоголь побував в Одесі перед останнім приїздом до Києва 1848 року. Він повертався з Єрусалима на Батьківщину морем разом з російським консулом в Сирії К. М. Базілі, своїм ліцейським приятелем. Костянтин Михайлович Базілі – один із тих випусників Ніжинського ліцею, які разом із Гоголем становили його гордість. Син грецького патріота, який під загрозою страти втік до Одеси, Базілі став не тільки видатним російським дипломатом, але й ученим-поліглотом, спеціалістом з Близького Сходу, людиною широкого мислення. Спілкуванням із цією людиною М. Гоголь завжди дорожив. Удруге письменник приїхав до Одеси, щоб провести тут зиму 1851 року. Тут він здружився з акторами місцевого театру. Тепло Одеси зігріло його, вселило надії на завершення роботи над другим томом “Мертвих душ”. І Гоголь весь поринув у цю роботу. В Одесі досі збереглися будинки, де перебував Гоголь. Отже, з Україною пов’язане не тільки дитинство Гоголя, його юність, але й роки зрілості. З Україною пов’язана практично вся творчість М. Гоголя.)
У 1828 році М. Гоголь переїжджає до ПетербургаТам у 1829 р. він публікує свій перший твір – поему “Ганц Кюхельгартен”. Через рік у журналі “Отечественные записки” з’являється повість “Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала”, перша з циклу “Вечори на хуторі біля Диканьки”
З Петербурга він пише листи додому і просить Матір зібрати для нього містичні вірування і різні легенди селян. Мати висилає йому по декілька листів в місяць. Власне на основі зібраних матір”ю легенд Гоголь пише свої страшні розповіді. У назвах постійно фігурує Диканька.
Гоголь переказував легенди своїм друзям з Петербурга. Знайомі відмічали “этот малорос очень впечатлительная натура ” і застерігали – не стоит играться с такой мистикой. Ця книга принесла Гоголю славу, але таємне послання, яке вклав у свій твір, так і залишилось нерозгаданим.
Ніч перед Різдвом… За повір”ям цей час належить нечистій силі. І власне у цю ніч вона особливо сильно непокоїть християн. З появою першої зірочки на небі в час Різдва всяка нечисть надовго пропадає. Так вважали всі поки світ не дізнався про фантастичні пригоди Гоголевських персонажів в його повісті
“Ніч перед Різдвом або вечори на хуторі поблизу Диканьки”. На перших погляд це лише гарна Різдвяна казка, якби не одна деталь, письменник ввів у свою казкову розповідь реальних персонажів – козаків, які прийшли на аудієнцію до імператриці, але за сюжетом так і не встигли ні про що її попросити.
На розвиток подій поява козаків не подіяла жодним чином. Вони щезають зі сторінок повісті точно так само як і з”явилися. Але в книжках Гоголя не буває випадкових персонажів. Значить в своїй Ночі перед Різдвом… письменник спробував закодувати, якийсь таємний зміст.
Ще під час навчання у Ніжені Гоголь починає збирати Легенди перекази козацьких часів. Заводить зошит в яку записує почутті легенди від старожилів. Ці легенди майбутній письменник читав своїм друзям – гімназистам і ділився з ними мрією написати правдиву історію козацтва. З цією мрією Гоголь поїхав в Петербург. Але в ці часи існувала єдина офіційна версія України-Малоросії згідно з якою історики називали козаків виходцями з Кавказу, а про Запорізьку Січ кажуть : “…запорожцы сохраняли свою суровость и невосприимчивость пращуров, не дорожили жизнью в битвах и в конце концов своими постоянными предательствами вызвали праведный гнев Российских самодержцев”.
Це відбулося в одну з ночей в Петербурзі. Вже після виходу “Вечорів поблизу Диканьки” письменник висловив бажання написати історію України у 6 томах. З цієї праці залишилась лише одна стаття: “…козаки сотворили чудо – превратили мирное славянское поколение в воинственный народ и этот народ стал уникальным явлением в европейской истории. Казалось, существование этого народа будет вечным…”.
За своє життя Гоголь так і не дописав історію України, а всі чорновики спалив у деприсійному стані разом з другим томом “Мертвих душ” Гоголь був розчарований такою трактовкою історії він знав іншу історію і мріяв розказати про інших запорожців.
Але як розповісти Петербургу про козацтво, якщо кожну книгу перед виходом читає цензор. Щоб обійти цензуру він пише містичну історію. Закодувавши історію в казці під назвою “Ніч перед Різдвом…” Гоголь надіявся, що уважний читач зможе побачити присховане у казці.
Після Вечорів на хуторі поблизу Диканьки до Гоголя прийшла слава, але він сам змінився. Часто жалівся друзям на свої страхи і містичні передчуття. Боявся померти молодим. Йому хотілося писати про реалбні події, але на папері щоразу виникали мертві наречені і страшний потустороннійсвіт. У цей час він пише “Я стою в бездействии, малого не хочется, большое не придумывается”.
Микола Васильвич Гоголь і не підозрював, що своєю книгою він почав для себе дуже небезпечну гру. Чи міг він тоді знати, що містика зіграє з ним фатальну роль у його житті. В чорновику Гоголя була унікальна легенда він навіть старався позбутися її.
Змучений він приїжджає додому там він скликає селян і просить насипати серед поля велики курган – ніби для кращого бачення навколишньої красоти. Але через півдня роботи він передумує. До цього моменту вже був насипаний великий курган, а навколо викопана яма. Гоголь розрахувався з селянами і відпустив їх. Коли повернувся один із селян, то побачив, що яма засипана. Власне селяни вважають, що саме тоді Гоголь закопав одну зі своїх рукописів. Після революції про цю легенду дізналися Петербурзькі вчені і до місця кургана була направлена експедиція для проведення робіт з віднайдення рукописів. На їхнє здивувавння вони застали рівне поле…
Так само містично щезла колекція предметів з будинку Гоголя, які його мати збирала в Диканці і відсилала письменнику під час написання “Вечорів на хуторі біля Диканьки” Після початку Великої Вітчизняної війни була евакуація і всі особисті речі Гоголя були упакованіі складені в окремий вагон. Піч час евакуації вагон щез, і жодний слідів не було знайдено.
Жителі Диканьки й досі вірять, що всі персонажі жили насправді – Вакула, Солоха. Вчені доводять, що лише один Гоголівський персонаж існував насправді. Це козак Пацюк, якому вареники самі стрибали в рот. Пащенко Особливими здібностями він не володів, був маленького росту, але був дужий. Гоголь знав, що Диканька була козацьким селом. Пізньою осінню сюди поверталися козаки. Вони жили окремо від селян і мали навть свою церкву. Але те що дійсно відрізняло козаків від селян було дивним.
Наприклад під час набігів ворогів Диканські козаки вміли відразі ж щезнути разом з жінками і дітьми. Довший час це вважалося лише легендою, але зовсім недавно вчені знайшли відгадку цій легенді. Все почалося з того, що селяни почали жалітися на провали весною або після дощів землі. Коли вчені дослідили виявилося, що Диканька стоїть на рукотворному місті. А коридори тягнуться на десятки кілометрів.
Козаки тримали в секреті існування підземних шляхів. Тому селяни вважали, що серед козаків є характерники та чорти а відьми їх жінки Гоголь старався замаскувати правдиву історію знищення Запорізької Січі веселою Різдвяною містикою. А популярність своїй книжці він запезпечив однією назвою Диканька.
Виявилось, що у часи Гоголя це було не просто село, а ризиденція імперського канцлера Віктора Кочубея. Мандруючи по Україні тут зупинялося не одне покоління російських царів. Тому про Диканьку в Петербурзі знали всі.
На в”їзді в Диканьку гостей зустрічала триумфальна арка. ВасильКочубей побудував її спеціально для зустрічі царя Александра І. Арка повинна була символізувати перемогу над французами. Петербуржцям було добре відомо про розкіш в Диканці. І тут зявляється книга нікому невідомого на той час автора Гоголя Миколи “Вечори на хуторі поблизу Диканьки”. Цікавість публіки була настільки великою, що весь тираж книги був розкуплений за декілька тижнів.
22 річний Гоголь все розрахував правильно саме слово “Диканька” стало рекламою. Бо ж дворець в Диканці для прийому високих гостей не поступався жодним відомим у російський імперії дворцям. Він мав 101 кімнату, а в довжину був більший ніж 500 метрів. У ньому була картинна галерея, танцювальний зал, молитовна кімната, для православних і навіть таємна мечеть.
Що ж все ж таки Гоголь старався замаскувати приховати від цензури? Звичайно це правдиву історію повалення війська запоріського. Через декілька місяців після зустрічі імператриці Катерини ІІ з козацькими послами приказ прознищення війська Запорізького Катериною ІІ був підписаний. Так закінчилася справжня історія аудієнції запорожців у Катерини ІІ. Але Гоголь написав про це так би мовити іншими словами..
У червні 1775 року царські війська окружили Запорожську Січ і вимусили здатися. Запорожці спротиву не чинили. Вони до останнього моменту вірили в те, що це якась помилка і імператриця про це не знає, а як згадає то відразу ж все змінить вона ж дала їм гарантію. Козаки спротиву не чинили тому могуча стіна була взята без жодного вистрілу. А Катерина цього ж року в маніфесті сказала: “Січ Запорізька знищена повністю і назавжди” І навіть сама назва Запоріжські козаки не варто згадувати.
Микола Гоголь знав про цю заборону. Але він гордився своїми пращурами козаками і більше всього хотів розказати як їх знищили, не в бою, а одним розчерком пера. Коли запорожці прибули на аудієнцію До Катерини ІІ вона була закохана у свого нового фаворита Григорія Потьомкіна і, власне, він супроводжував козаків на прийом до імператриці.
1774 рік Катерина ІІ в хорошому настрої накінець закінчилася росісько-турецька війна, і закінчилася перемогою, а перед тим ще одна хороша новина піймали самого більшого ворога імперії Емільян Пугачов, який три роки розбивав війська цариці. Також самий щасливий рік і особистому житті цариці вона таємно обвінчалася зі своїм новим фаворитом Потьомкіним і в той час, коли вона зустрічалася з козаками, вона була на третьому місяці вагітності і чекака дитину від Потьомкіна. Літом наступного року Катерина народила дочку, яку ж відразу віддала на виховання родичам Потьомкіна. Едине, що тривожило царицю це бунтарська Запорозька Січ і запожці, які й до речі допомогли Росії виграти війну з Турками, але Катерина вважала запорожців небезпечними для своєї країни.
Вихід як не дивно підказав Катерині ІІ Потьомкін. Літом 1775 року російські війська, які поверталися з турецької війни, окружили Запорозьку Січ і козаки які не боялися ні одного правитиле з сусідніх держав здалися без єдиного вистрілу.
А через кілька днів Запорозька Січ булав руїнах. Чому козаків століттями ніхто не міг покорити, не захищалися, а здалися без бою Це, власне, Микола Гоголь попробував тай розповісти в своєму творі “Ніч перед Різдвомабо вечори на хуторі поблизу Диканьки”.
Знали козаки про недовольство Катерини ІІ і про план знищення Запорізької Січі, тому у 1774 році після завершення війни з турками генеральний суддя війська запоріжського Антон Головатий звернувся до Потьомкіна з проханням – зберегти і захистити. На що Потьомкін відповів просто: ‘Нельзя вам оставаться. Вы чересчур развольничались’.”
Але після наради з Катериною ІІ, Потьомкін змінює рішення. Козаки знали, що царський фаворит симпатизує їм і навіть вступив в козацький кош і називають його Грицько Нечеса. Так називали його запорожці за високий парик. Власне Потьомкін пообіцяв владнати питання і навіть влаштувати аудієнцію у цариці.
Ця аудієнція відбувася 1774 року в кіці грудня. Козаки були впевнення, що достатньо їм поговорити з царицею і вона своє ставлення до них змінить. Вона ж ніколи ще не бачила жодного козака. Козаки надіялись на підтримку Потьомкіна. Вони відчували незадоволення КатериниІІ і в той вечір хотіли переконати царицю у своїй вірності лиш щоб вона не давала наказу про розпуск війська запорізького.
Гоголь переніс Вакулу з Диканьки за одну ніч до Петербургу і зіштовхнув коваля з запорожцями якраз у ту ніч. Чого хортіли козаки М. Гоголя глядачі старої радянської екранізації твору “Ніч перед Різдвом абовечори на хуторі поблизу Диканьки ” так і не дізналися. Гоголь не дав козакам закінчити своє прохання, але чому він приховав пролхання запорожців і замінив наївним проханням коваля Вакули про царські черевички?
В реальності цариця пообіцяла козакам не рухати Запорожську Січ і відпустила козаків. А через декілька місяців вона віддала зовсім інший наказ, так якби не приймала в себе козацьких послів. Крутий перелом в психічному стані Гоголя відбувся після несподіваної смерті Хомякової, сестри поета, з яким він був близький в Італії. Гоголь дружив з нею з дитинства і вважав її найкращою з жінок з тих з яких він зустрічав у своєму житті. Коли вона померла він пережив тяжке потрясіння: ” На мене нашем страх смерти”, – так він сказав своєму священнику. З цієї хвилини кожний день наближав його до трагічної смерті. З”явився страх смерті, він нічим, окрім молитви, не займався і нікого не приймав.
З початку лютого 1852 року, коли Миколай Васильович практично повністю відмовився від їди і від сну. Відмовився від прийому лікарств. Залишавсяна одинці, зі страхом чекав смерті. Він свято вірив у загробне життя. Тому, щоб не попасти в пекло весь час молився, стоячи на колінах перед образами. Великий піст почав раніше на 10 днів. Це був не піст, а цілковитий голод, продовжувався він три тижні, до самої смерті.
Миколай Васильович Гоголь помер, коли йому було 42 роки. Смерть його була загадковою. В останні роки письменник настільки боявся бути заживо похоронений, що навіть вказав в своєму заповіті наступне: ” Находясь в полном присутствии памяти и здравого рассудка, излагаю здесь мою последнюю волю. Завещаю тела моего не погребать до тех пор, пока не появятся явные признаки разложения. Упоминаю об этом потому, что уже во время самой болезни находили на меня минуты жизненного онемения: серце и пульс переставали биться”.
Багато дослідників життя М. Гоголя вважають винним у його смерті протоіерея Матфея, з яким він незадовго бачився. Матфей Константиновський, суворо ставився до письменника, сварив його за його гріховність і жадав від нього строгого посту. Сувора проповідь подіяла на М. Гоголя він закинув літературну роботу, став мало їсти, а потім взагалі відмовився від їди, молився по ночам і мало спав.
У ніч на суботу 8-9 лютого після тяжкого дня і ночі, він а\задрімав на дивані і приснилось йому, що він мертвий, чув якісь таємничі голоси. На наступний день він покликав священника, бажав соборуватися, але священник попросив його почекати із соборуванням.
Усі відомі лікарі зібрались біля ліжка Гоголя. Професори спробували вплинути на нього гіпнозом, щоб подавити волю хворого і заставити приймати їжу, але загіпнотизувати Гоголя не вдалося. Він лежав, відвернувся до стіни, в халаті і в чоботах, дивився на ікону Божої Матері. Він хотів померти тихо. Він чітко розумів, що помирає. Голоси, які він чув перед тим, як спалити другий том “Мертвих душ” були голосами звітам – ті ж голоси чув його батько незадовго до смерті, батько його також помер у 42 роки. Він вірив, що повинен померти і цієї віри було достатньо, щоб без будь-якої хвороби звести його в могилу.
Переживаючи, за долю другого тома “Мертвих душ”, Гоголь старається віддати його Толстому, але він відмовляється, щоб у Гоголя не виникло почуття, що йому не довіряють. У понеділок 11 лютого Гоголь вже не міг ходити і повністю зліг. Приїжджих друзів приймав без бажання, мало говорив, дрімав. Але ще знайшов у собі сили відстояти службу у домовій церкві графа Толстого. В третій годині ночі з 11-12 лютого після молитви покликав до себе Семена, (слуга Гоголя) наказав йому розтопити на другому поверсі, відкрити піч і принести з шафи портфель. Витягнув з нього зошити. Гоголь положив їх в камін і підпалив свічкою. Семен на колінах просив його не підпалювати рукописи, але письменник зупинив його: “Не твоє діло! Молись!” Сидячи на кріслі перед вогнем, він дочекався, щоб все згоріло, встав, перехрестився, поцілував Семена, вернувся в свою кімнату, ліг на диван і заплакав.
Один з самих загадкових геніїв світу. Він спалив більше, чим інші написали. Він забороняв себе малювати, рахуючи, що “публіці” належать твори, а не обличчя. Геній спалив усі листи і документи, які могли б розказати про нього більше чим він дозволив.
У наступні два дні фізичний стан Миколи Гоголя погіршився. Він говорить: ” Надобно меня оставить, я знаю, что должен умереть”. 15 лютого дає розпоряження графу Толстому на рахунок кріпосного Семена і розсилає гроші “бідним” і “на свічки”. Гроші, які отримають від останнього видання його творів він просить роздати бідним.
18 лютого Микола Гоголь соборувався, сповідався і причастився. Ліг в ліжко і відмовився від будь-яких лікарств. Лікар Гоголя А. Тарасенков залишив нам опис хворого:” Побачивши його, я жахнувся. Не пройшло і місяця, як я з ним разом обідав ; він здавався мені людиною квіточого здоров”я, бадьорою, свіжою, міцною, а зараз переді мною була людина, ніби гранично виснажена до незвичайної знемоги. Все тіло його до надзвичайності схудло; очі зробилися тьмяні і запалі, особа абсолюдно подалася, щоки ввалилися, голос ослаб, язик важко ворошився від сухості в роті, вираз обличчя став невизначеним. Мені він здався мертв”яком з першого погляду. Він сидів, протягнувши ноги, не рухаючись і навіть не змінюючи положення тіла; голова його була дещо відкинута дозаду і лежала на спинці крісла”.
Лікарі вирішили насильно годувати Гоголя. Йому поставили декілька п”явок на ніс, оскільки була носова кровотеча, робили холодне обливання голови в теплій ванні. Вже пізно увечері він став забуватись, втрачати пам”ять “Давай бочонок!” – вимовив він одного разу, показуючи, що бажає пити. Йому подали чарку з бульйоном, але він вже не зміг сам підвести голову і тримати чарку… Ще пізніше він годинами бурмотів щось невиразне, як би уві сні, або повторював кілька разів: “Давай, давай! Ну, що ж!” Об 11 годині він голосно закричав: “Сходи, скоріше, давай сходи!..” Здавалося, йому хотілося встати. Його підняли з ліжка, посадили на крісло. В цей час він так ослаб, що голова його не могла триматись на шиї і падала машинально, як у новонародженої дитини… Коли його знову уклали в ліжко, він втратив всі відчуття; пульс у нього перестав битися; він захрипів, очі його розкрилися, але залишались млявими. Здавалось, що наступає смерть, але це була непритомність, яка тривала декілька хвилин. Пульс відновився незабаром, але зробився ледве чутним. Після цієї непритомності Гоголь вже не просив більш ні пити, ні повертатися; постійно лежав на спині із закритими очима, не вимовляючи ні слова. О дванадцятій годині ночі стали холодіти ноги.
За свідченням друга письменника З. Шевирева, “одним з останніх слів, сказаних Гоголем ще в повній свідомості, були слова: “Як солодко вмирати!” 21 лютого Гоголя не стало. Приміщення, де знаходилась труна з Гоголем усіх не вміщувала. Тіло перенесли в університетську церкву, щоб дати можливість проститися більшій кількості людей. На наступний день, здавалося, що прийшло все місто. Два дні вулиці були перекриті не можливо було проїхати.
24 лютого 1852 року над тілом письменника, прочитано відспівування. Гріб був всипаний камеліями, гоголь лежав з лавровим вінком на голові. А через 79 років був таємно витягнений із землі. Данило монастир був перебудований у тюрму для малолітніх злочинців і у зв”язку з тим некрополь підлягав ліквідації. Лиш деяких захоронень було вирішено перенести н старе кладовище Новодівичого монастиря. Серед щасливців був і Гоголь.
31 травня 1931 року біля могили Гоголя зібралося 23 людини, серед ких був і Лидин. Власне, він і став єдиним джерелом відомостей перезахоронення М. Гоголя. Лидин з часом почав розповідати про перезахоронення М. Гоголя: “Гріб знайшли не відразу, де копали, а в стороні, аколи витягли з підземлі і відкрили, то всі аж ахнули від подиву. В гробі лежав скилет з повернутим черепом на бік. Пояснити цього ніхто не міг, лише згадали заповіт складений за сім років до смерті про:”Находясь в полном присутствии памяти и здравого рассудка, излагаю здесь мою последнюю волю. Завещаю тела моего не погребать до тех пор, пока не появятся явные признаки разложения. Упоминаю об этом потому, что уже во время самой болезни находили на меня минуты жизненного онемения: серце и пульс переставали биться”. Звичайно, усі подумали, що Гоголя похоронили живого в літургічному сні.
Гоголь насправді дуже боявся, щоб його не похоронили заживо. У 1839 році після хвороби малярійного енцефаліта він неодноразово падав в обмороки з продовженням довгого сну і тому боявся, що такий стан можуть прийняти за смерть. Він більше 10 років не лягав спати у ліжко. Ночами дрімав сидячи або лежа на дивані або ж кріслі.
За деякий час Лідін розповідає більш жахливу історію про перезахоронення Гоголя. Він розповідає, що в могилі не було черепа, а останки Гоголя починалися з шийних хребців, весь скелет Гоголя знаходився в сюрдуке, коли і як пропав череп Гоголя залишається загадкою.
Існує версія, що у 1909 році, на кладовищі проводилися реставраційні роботи класика до століття він дня народження Гоголя і з”явився на кладовищі знаменитий московський заможній колекціонер Бахрушин. Ось тоді зник череп Гоголя…
Але на цьому розповідь Лідіна не закінчувалась треба згадати, що у 30-ті роки минулого століття це був періож атеїзму. Тому без всякої боязні вони вирішили відкрити гріб і взяти собі “сувеніри” напам”ять. Лідін-кусок тканини від жилета. Іванов – ребро, Аркачьев взяв собі чоботи. Треба відзначити, що Гоголь при житті дуже любив чоботи він замовляв їх по декілька штук.
Після захоронення могили Гоголя на Новодівичому кладовищі Іванов поїхав до Ленінграду. Ребро він взяв із собою. Хотів похвалитися друзям. Але ребра ніде не міг знайти, хоч добре пам”ятав, що клав його до кишені. Знайшов його вдома…
Аркачееву прийшлось найгірше. Одного разу він подзвонив до Лідіна і розповів йому страшну історію, ніби кожної ночі чоботи оживають і душать його. Лідін порадив закопати чоботи і віднайдене ребро біля могили Гоголя. Під покровом ночі вони так і зробили, але не прожили довго. Лідін з куском своєї тканини обкантував видання “Мертвих душ” Гоголя. Перед смертю він сказав, що книга знаходиться у його дочки.
Якщо ви колись будете на могилі Булгакова, зверніть увагу на камінь, що стоїть на його могилі – Це саме той надгробний камінь, що колись слугував основою для хреста на могилі Гоголя. Друзі Гоголя, Аксакови, привезли схожий по формі на Голгофу камінь з берегів Чорного моря. Під час перепоховання Гоголя камінь та хрест зникли. Його випадково знайшла вдова Булгакова. Камінь очікував свого часу, лежачи у коморі гранильників. Дружина Булгакова встановила його на могилі чоловіка. Виходить Будгаков прийняв від Гоголя естафету не тільки у житті, а й у смерті.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Реферат “Загадка життя і смерті Миколи Гоголя”

Categories: Твори з літератури

Links