РЕЦЕНЗІЯ НА ПОВІСТЬ В. Г. РАСПУТІНА “ПРОЩАННЯ ІЗ МАТЕРОЮ”

В 1987 році у видавництві “Художня література” вийшла книга Валентина Распутіна, у яку ввійшли його повісті й оповідання.
Своє покликання Распутін визначив так: “Коли потрібно стояти за совість, за правду, література йде туди, де потрібно. Писа – тель – це не просто професійне, а усе більше суспільне поняття, і від цивільних проблем йому не піти. Література давно, а останнім часом особливо, добровільно взяла на себе обов’язку суспільної думки”. Саме суспільним проблемам він і присвятив свої добутки.
Я прочитала всю книгу,

але розповісти хочу про найбільш понравившейся мене повести “Прощання із Матерою”. Цей добуток присвячений моральним проблемам у сучасному селі.

Сюжет повести взятий з життя самого письменника. І це легко вгадується при читанні. Матеру чекає доля Атамановки – рідного села письменника, що перебувала в зоні затоплення, коли будувалася Братня ГЕС.

І от острів, ім’я якого срослось із землею, повинен піти під воду. А це, як не виряджай – смерть, перед особою якої розкривається людина, його щира суть.
Затоплення села й пов’язаний із цим переїзд для когось трагедія, а для когось дрібниця. Трагедія

для бабусь, що прожили все життя на цій землі, тих, що зібралися тут і вмирати. Баби й самі розуміють, що відхід з острова Неминучий, але їх тривожить, як легко люди прощаються з рідними місцями, як безцеремонні з могилками, за яких вікове життя села й пам’ять про збіглим.
Самі мири, у яких живуть бабусі й молоді, дуже не схожі. Молодому хлопцю, що приїхав спалювати село, незрозуміло, навіщо бабі треба забирати хату, що однаково спалять, тоді як для неї це цілий ритуал і устояна звичка.

Читаючи повість, я почувала, як переживає автор, як небайдуже йому все що відбувається. Але він не шукає прав або винуватих, не очорняє одних і не підфарбовує інших, а правда сама знаходить кожному місце в читацькому серці.
Головна тема цієї повісті – моральне спустошення, що почалося, людей. Губляться такі поняття, як совість і правда. Люди забувають про святині, про історію свого народу, що передавалася з покоління в покоління. І тільки кістяк села зміг зберегти цей особливий мир. Саме так їм ми зобов’язані збереженням культури, якою пишався.
Мова Распутіна – це точність і ясність виражень, а сама головне – простота, що допомогла письменникові у відтворенні справді народного життя.

Для повної гостроти сприйняття твору Распутін використає ліричні відступи, у яких показує зв’язок між людьми й природою. Бабусі – кістяк села – рівняються з : царським Лиственем”, що не піддався руці руйнівників і залишився гинути разом з островом. А молодий ліс згоряє дотла, не залишивши й сліду, як і молоді, що виїхали з Матеры. І звичайно, якщо для людей святе місце – цвинтар, те й у Матеры існує свій святий дух, що оберігає острів, – “хазяїн Матеры”.
У цій повісті знайшли подальший розвиток і висвітлення проблеми, яким присвячені перші твори Распутіна: еволюція подань про матеріальні цінності, перелом у духовному житті людства.

Тема “Матеры” ще не закрита. І я думаю, що вона досить довго буде залишатися актуальної. Але вона вже має своє продовження в інших повістях і оповіданнях Распутіна, та й не тільки в його. Матеріалу для цього досить, але хотілося б, щоб добутку одержували відгук у серцях читачів і впливали на прийняття рішень.
Зі зміною способу життя змінилися вдачі, а зі зміною вдач – усе тривожніше за людину. Стара мудрість говорить: не плачте про померлому – плачте об потерявшем душу й совість. Самий головний висновок, якому можна зробити, прочитавши цю повість, полягає в тім, що потрібно берегти не тільки свою душу, але й зберігати духовні цінності народу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


РЕЦЕНЗІЯ НА ПОВІСТЬ В. Г. РАСПУТІНА “ПРОЩАННЯ ІЗ МАТЕРОЮ”

Categories: Шкільні твори

Links