Публій Вергілій Марон (70-19 рр. до н. е.)

Найуславленіший римський поет Пу́блій Вергілій Марон народився на півночі Апенінського півострова в містечку Анди поблизу великого містаМантуя. Його батько був простого роду і, найімовірніше, займався гончарним ремеслом та розписом ваз, але вже в часи Вергілієвого дитинства розбагатів і купив невеликий маєток. Родинні статки підтверджуються і хорошою освітою поета. Він вчився не лише в найкращих навчальних закладах півночі Італії – наприкінці 50-х років до н. е. він прибув до столиці, щоб удосконалити свої знання в Римській школі красномовства.

Випускники таких закладів зазвичай присвячували себе юридичній кар’єрі, але Вергілій, як з’ясувалося, не мав ораторського хисту, ніяковів перед публікою, тому, лише раз виступивши в суді, полишив свої заняття.

У Римі освічений та заможний провінціал потрапив у гурток молодих людей з найшанованіших римських родин, які захоплювалися поезією і самі охоче писали вірші. Поетична творчість припала Вергілію до душі, а його твори сподобалися новим друзям. Однак поезії майбутнього класика римської літератури відзначалися песимізмом – ніщо з навколишньої дійсності не здавалося йому привабливим. Тихий

і спокійний меланхолік, Вергілій дуже гостро переживав суспільні негаразди, які випали на долю його покоління, – розбрат у римській республіці та постійні громадянські війни.

За кілька років Вергілій отримав визнання як талановитий поет-початківець, але радість була затьмарена особистими неприємностями. У 42 році до н. е. Гай Юлій Цезар Октавіан провів конфіскації земель в Італії, щоб роздати ділянки солдатам зі своїх легіонів, які підтримали його в громадянській війні. Під час цих конфіскацій у Вергілія несподівано відібрали маєток у Північній Італії. На щастя, його підтримали друзі-поети – усі вони стали впливовими політиками й змогли повернути втрачене, звернувшись до самого Октавіана. Обурення беззаконням, але водночас і радість порятунку стали для Вергілія поштовхом до написання першого великого твору “Буколіки” (в перекладі з грецької “Пастуші вірші”).

“Буколіки” складаються з десяти невеличких поем (еклог), у яких поет оспівує безтурботне ідилічне життя пастухів на лоні природи та їхні любовні переживання. Проте повністю витримати ідилічний тон поетові не вдалося – відгуки на грізну сучасність з’являються в “Буколіках” раз за разом. Так, у 1-й та 9-й еклогах, які розповідають про пастухів, позбавлених земель, можна легко впізнати історію поета, позбавленого маєтку.

Особливе місце в “Буколіках” посідає 4-та еклога, написана в 40 р. до н. е. У ній автор урочисто віщує народження хлопчика – майбутнього справедливого правителя оновленого світу, який з’явиться, щоб виконати давні пророцтва. Його прихід завершить “залізну добу”, і найближчим часом для людства настане нова “золота доба”.

Після виходу “Буколік” на Вергілія звернув увагу Меценат. Ця поема свідчила, що Вергілій прихильно ставиться до нового правителя – коли в 1-й еклозі пастух прославляє доброго царя, який повернув йому несправедливо відібрану землю, всі сучасники чудово розуміли, кого поет має на увазі. Август та його оточення потребували відомого поета, який би поставив свій талант на державну службу, і Вергілій став таким поетом.

Останні десять років свого життя (29-19 рр. до н. е.) Вергілій віддав монументальній епічній поемі “Енеїда”. Безпосереднім поштовхом до її написання стало бажання Августа, який мріяв, щоб якийсь видатний поет створив про нього і його правління великий епічний твір. Передбачалася хвалебна поема з міфологічним прологом, у якій сучасні події будуть описані з погляду славного міфологічного минулого. Вергілій як головний прославитель нової епохи відгукнувся на це замовлення, але фактично його не виконав. Замість сучасної поеми з міфологічним прологом він написав повністю міфологічну поему і прославив у ній не Августа, а Рим, хоча підкреслив, що історична місія Августа та Риму збігаються.

Над новою поемою, як і над іншими своїми творами, Вергілій працював тяжко й самовіддано. Чорновий варіант твору був готовий у 19 році до н. е., залишалися невеликі пропуски та суперечності, які поет розраховував усунути в остаточній редакції тексту. Проте спочатку він вирішив здійснити подорож місцями, описаними в “Енеїді”. Під час цієї подорожі Вергілій тяжко захворів і помер, так і не завершивши поеми. Перед смертю він попросив знищити рукопис “Енеїди”. Але Август заборонив друзям поета це зробити, відтак твір був опублікований посмертно практично без змін.

Час показав, що Август мав рацію. “Енеїда” стала національним римським епосом і новим видатним взірцем для наслідування, який, на думку деяких латиномовних авторів, перевершив навіть Гомерові поеми.

Літературний коментар Вергілієва поема “Енеїда”

Сюжет “Енеїди” присвячений мандрам та подвигам Ене́я – легендарного троянського царевича, який вважався родоначальником римського народу. Після загибелі Трої, долаючи численні перепони, він привів кораблі троянців, що врятувалися, у землі навколо гирла річки Тібр, де заснував нове царство.

У цій важкій місії йому сприяла мати – римська богиня кохання та вроди Венера, а перешкоджала дружина Юпітера1 богиня Юнона2, яка була прихильна до карфагенців – у майбутньому головних суперників римлян.

Міф про троянське походження Рима був дуже старим, але офіційне визнання отримав лише в III столітті до н. е. У часи Вергілія вірогідність описаних у ньому подій ні в кого не викликала сумнівів. Чимало вельможних римських родин вважали, що походять від троянських героїв, імена яких були відомі з давньогрецьких епосів. Рід Юліїв, до якого належав і сам Август, вважав, що походить від сина Енея Іула (Юла), а це означало його божественне походження, адже матір’ю Енея була богиня Венера (Афродіта). Давній міф про Енея ніби освячував законність претензій роду Юліїв на владу – Август навіть карбував монети із зображенням Енея, який виносить свого батька Анхіза з палаючої Трої.

Уже античні дослідники говорили, що “Енеїда” – це “Іліада” й “Одіссея” в одному творі. Перша частина поеми (1-6 книги), наслідуючи “Одіссею”, розповідає про блукання Енея, а друга частина (7-12 книги), в якій описано бої в Італії, нагадує “Іліаду”. Вергілій, узявшись за епічний твір, вступив, за античними уявленнями, в змагання із самим Гомером, адже Гомер дав взірець змісту і форми епічного твору. Однак в “Енеїді”, на відміну від Гомерових творів, нема розлогих відступів, кожен рядок поеми підпорядкований головній ідеї – уславленню величі Риму, яка була визначена долею, закладена Енеєм, але найбільшої повноти досягнула за правління Августа. Прямою декларацією величі Риму у творі стало пророцтво, яке Еней отримав про свою майбутню державу в підземному царстві мертвих. Там троянському царевичу було провіщено, що його нащадки правитимуть світом. Але водночас пророцтво містило попередження: влада – це не право, а нелегкий обов’язок, який під силу лише бездоганним героям.

1 Юпітер – у римській міфології верховний бог-громовержець (у давніх греків Зевс).

2 Юнона – у римській міфології покровителька шлюбу і сім’ї (у давніх греків Гера).

Саме розуміння бездоганного, ідеального героя у творі Вергілія кардинально відрізняється від гомерівського. В “Іліаді” ідеальний герой – це могутній воїн, який, не вагаючись, готовий кинути виклик долі та богам. В “Енеїді” ж – це розсудливий політик, який повністю підпорядковується долі, навіть якщо має внутрішні сумніви щодо правильності такого рішення. Відповідно, і характеристика персонажів, і їхній поділ на позитивних та негативних у поемі Вергілія залежать лише від бажання чи небажання кожного з них виконати присуд долі. Сам Еней готовий виконати своє призначення за будь-яку ціну (через що й отримав у поемі постійні епітети благочесний, благочестивий і побожний). Повного його протилежністю, а водночас і суперником, виступає рутульський царевич Турн.

Еней – значно яскравіша особистість, ніж будь-який гомерівський герой – він не лише могутній воїн, а й чудовий полководець, дипломат, люблячий син, батько і чоловік. Намагаючись узагальнити в характері свого героя всі позитивні моральні якості, притаманні героям римської давнини, Вергілій фактично створив образ ідеального римлянина, для якого готовність виконати присуд долі та волю богів – не сліпа забаганка. Еней намагається досягти своєї мети наймиролюбнішим способом, з найменшою кількістю жертв. Він майже ніколи не гнівається, не втрачає контролю над собою і завжди шкодує, коли доводиться вбивати ворогів. Еней ніколи не потурає своїм бажанням (навіть найблагороднішим!), а, навпаки, переборює їх. Так він поборов героїчну готовність загинути в бою за рідне місто Трою та свою любов до карфагенської цариці Дідони. Тому що все це заважало виконувати його життєве призначення. На відміну від Енея, його суперник Тури, не бажаючи стримувати свої пристрасті, кидаючи виклик долі, терпить життєву поразку і, в кінцевому результаті, гине.

Зовсім інша в “Енеїді”, ніж у гомерівському епосі, і роль богів. Олімпійці перетворюються з активних гравців, що можуть змінити хід подій, на прискорювачів (Венера) або сповільнювачів (Юнона) неминучого присуду долі. Навіть Юнона – головний недоброзичливець Енея – лише намагається відтягнути у часі заснування ненависними троянцями нового царства і робить усе, щоб за це царство вони пролили якнайбільше крові. Юпітер, на відміну від свавільного гомерівського Зевса, перетворився на послідовного захисника присуду долі, він у найкритичніші моменти забороняє богам втручатися в справи людей, дозволяючи подіям розвиватися природним чином.

“Енеїда” композиційно надзвичайно чітко побудована, її мова емоційна, у міру піднесена, злегка забарвлена архаїзмами. У поемі Вергілій узагальнив багату епічну традицію, поєднавши у своєму творі гомерівські досягнення та римський літературний досвід.

“Енеїду” високо оцінили сучасники Вергілія. Після появи цього видатного твору вся наступна римська література розвивалася під його потужним впливом. Культ творів Вергілія як зразка та джерела мудрості успадкувала література Середньовіччя та доби Відродження.

З “Енеїдою” Вергілія пов’язане таке явище, як пародіювання класичних творів, що виникло у XVII ст. в західноєвропейській літературі. Автори пародій, здебільшого дотримуючись сюжетної лінії “Енеїди”, знижували піднесений стиль поеми до побутового, а героїв твору зображували приземлено. Така ж пародія під назвою “Вергилиева “Энеида”, на малороссийский язык переложенная” була створена класиком української літератури Іваном Котляревським і вперше видана в 1798 р. В Україні кінця XVIII – початку XIX ст. Вергілій був чи не найпопулярнішим римським автором.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Публій Вергілій Марон (70-19 рр. до н. е.)

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links