Публій Овідій Назон (43 р. до н. е.-18 р. н. е.)

Видатний поет “золотої доби Августа” Пу́блій Овідій Назон належав до іншого покоління, ніж Вергілій і Горацій. Він не застав громадянських воєн, тому в його творчості відсутні серйозні роздуми на громадсько-політичні і морально-філософські теми. Овідій – вишуканий лірик, який головну увагу приділяв змалюванню людських почуттів.

Народився Публій Овідій Назон у місті Сульмон, розташованому за 140 кілометрів на північ від Рима, в родовитій і заможній сім’ї. Предки Публія досягли високого суспільного становища на державній та військовій

службі, тому його батько дуже пишався своїм походженням і вважав, що всі Овідії Назони повинні йти одним шляхом – чесно служити Риму. Для досягнення цієї мети Овідій-старший не шкодував коштів на освіту сина.

У початковій школі Публій виявив надзвичайну поетичну обдарованість. Під впливом творів давніх поетів хлопець просто марив поезією. Будь-яка, навіть побутова, фраза якось сама по собі складалася в нього у вірш. Батько вкрай дратівливо сприйняв синове захоплення. Єдине, що втішало його, це синові успіхи в навчанні. Найкращі римські вчителі відзначали його чудові знання з історії, міфології, права та неабиякий ораторський хист.

Як було прийнято серед заможних римлян, завершувати освіту Овідій поїхав у Грецію. Упродовж трьох років, проведених за межами Італії, майбутній поет не лише вчився в афінських школах, а й здійснив ряд подорожей, відвідавши прикметні міфологічні місця, зокрема давні руїни Трої на узбережжі Малої Азії та багату на міфологічні події Сицилію.

Навчання в Греції та мандрівки лише зміцнили бажання Публія стати поетом, однак після повернення додому на вимогу батька йому довелося вступити на державну службу дрібним чиновником у суді. Змиритися допомогло приємне життя в столичному Римі. Овідій регулярно відвідує театр, перегони колісниць, а вечори проводить серед римських поетів, які збиралися, щоб почитати своїм шанувальникам вірші. Йому пощастило почути всіх поетів доби Августа, навіть живих класиків Вергілія та Горація.

У цей час Овідій здобуває славу найкращого поета свого покоління. Читачі Овідія – молоді люди із заможних родин – не бажали слухати розлогі епічні твори чи віршовані моральні настанови Вергілія і Горація. Нове покоління відкидало державну службу як обтяжливий обов’язок і хотіло жити в своє задоволення, насолоджуючись тими благами, які дає їм багатство.

У 25-річному віці Публій, засмутивши батька, покинув службу і вирішив повністю присвятити себе літературі. Перша ж поетична збірка Овідія “Любовні вірші” принесла йому гучний успіх. Вірші ранньої збірки – легкі, дотепні, вишукані, сповнені тонкого гумору та іронії – заклали початок моди на любовну поезію в римській літературі. Великим успіхом поета стало звернення в “Любовних віршах” до декламаційного жанру елегії, відомого з часів Тіртея. У римській поезії попередники Овідія вже зверталися до елегії, однак лише в його творчості вона досягла свого розквіту як твір емоційного, часто сумного звучання.

Слава Овідія росла, і після смерті Вергілія та Горація він став найкращим римським поетом. Статус провідного митця епохи спонукав Овідія створити монументальне полотно, велику поему, де лише міфологічні сюжети будуть визначати зміст твору.

Так з’явилася книга Овідія “Метаморфози” (дослівно перетворення) – видатне явище в римській літературі, поема, яка за своїм масштабом стоїть поряд з “Енеїдою” Вергілія. За своїм обсягом вона – найбільший твір в історії римської літератури, а в усій античній літературі її випереджають лише поеми Гомера. “Метаморфози” – це 11998 рядків, упорядкованих в 15 книг, написаних, як і поеми-попередниці, гекзаметром. Та, на відміну від творів Гомера і Вергілія, “Метаморфози” – зовсім не героїчна поема, а збірка, в яку входить понад 200 оповідей з грецької та римської міфологій. Більшість із них закінчується перетворенням міфологічного чи історичного героя на тварину, рослину, предмет або навіть у сузір’я.

Для написання “Метаморфоз” Овідій використав величезну кількість міфологічного матеріалу (до речі, часто збереженого для нащадків лише завдяки його переказам). Він звернувся до всіх відомих йому міфів – у поемі представлено фіванський і троянський цикли, міфи про Геракла, міфи про похід аргонавтів, міфи про Енея і заснування Рима тощо.

Композиційно поема дуже складна. Щоб впорядкувати величезну кількість міфів, Овідій виклав їх в історичній послідовності, визначаючи цю послідовність на свій розсуд. На його думку, перетворення розпочалися вже на початку існування світу, коли безформний хаос перетворився на гармонійний порядок. Згодом перетворення супроводжували всю історію людства.

Овідій зобразив життя перших людей як чудову “золоту добу”, коли панувала справедливість, не було воєн та голоду. На зміну “золотій” прийшла “срібна”, “мідяна”, а згодом і “залізна”. З кожною добою життя ставало важчим, а люди зіпсованішими. Сучасну йому “залізну добу” поет зображує як час повного морального падіння. Такий погляд не відповідав офіційним уявленням про римське життя і був відверто полемічним до 4-ої еклоги “Буколік” Вергілія, який пророкував швидке повернення “золотої доби”.

Овідій у вигнанні

Овідій працював на “Метаморфозами” сім років. Списки ще незавершеної поеми стали відомими поціновуваним поезії і збільшили славу поета, поставивши його в один ряд з класиками – Вергілієм та Горацієм. Завершену працю Овідій хотів присвятити правителю Августу, щоб показати йому зміну напряму своєї творчості.

Серед причин, що змусили Овідія стати прихильнішим до Августа, називають його одруження з родичкою правителя, а також бажання посісти місце офіційно визнаного поета, вільне після смерті Вергілія та Горація. Та якими б не були мотиви Овідія, у своєму бажанні сподобатися Августувін запізнився. У 8 році н. е. його життя несподівано і драматично змінилося – спеціальним указом правителя він був засланий із комфортного Рима в найсхіднішу точку Римської держави – місто Томи (сучасна Констанца в Румунії). Звістка про заслання шокувала Овідія, він намагався накласти на себе руки і спалив текст “Метаморфоз”, який потребував лише чистового опрацювання. Поема збереглася тільки завдяки копіям, що були у друзів.

Багатий дім, кохана дружина, творче спілкування залишилися в минулому, у майбутньому його очікували холодні зими, варварське населення, яке не говорило латиною, повна відсутність затишку і приязного оточення. Причини такого суворого покарання Овідія – уже немолодої і, як усі поети, вразливої людини – невідомі.

Єдине, що залишилося вигнанцю, – це писати вірші. Вже на шляху до Том, який розтягся аж на два місяці, він уклав першу книгу своїх “Сумних елегій”. Усі твори, що увійшли до книги, – автобіографічні елегії, сповнені неприкритого душевного болю і суму. У засланні Овідій не раз говорив, що нічого не може писати, крім сумних віршів. У нових елегіях відчувається велике емоційне напруження і відвертість.

До збірки “Сумні елегії” увійшло 5 книг (разом 50 елегій). Незважаючи на час, що минув від початку заслання, душевний біль не відпускав Овідія, його продовжували обтяжувати незвичний побут, самотність, відірваність від рідних і друзів, мучили спогади про Рим і минуле. Однак у цих книгах з’явилися подробиці перебування в Томах – він описує картини життя на чужині, суворий клімат, варварів, поряд з якими йому доводиться жити. Спокійніший тон пізніших елегій не має вводити в оману, за ним ховається відчай, який сягнув останньої межі – поет почав усвідомлювати, що ніколи вже не повернеться на батьківщину і ніколи не побачить Рим.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)


Публій Овідій Назон (43 р. до н. е.-18 р. н. е.)

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links