Протиставлення особистості натовпу в поезії “Кольорові миші”
Проблема зіткнення фантазії та буденщини, особистості й маси, сірості й неповторності в усі часи гостро поставала перед людством. Людина, що вирізнялася з маси, мала власні погляди на життя, ставала білою вороною. Варто пригадати страшні, темні часи інквізиції, коли на вогні спалювали відьом, чаклунок. Так само з відвертою ворожістю сприймали й думки вчених, наприклад Джордано Бруно чи Галілео Галілея. Час іде, а проблема лишається, бо й сьогодні, у часи нових технологій і всесвітнього загального прогресу, особливо нелегко залишатися особистістю,
Принципово різне сприйняття дійсності зображено й у вірші-баладі Ліни Костенко “Кольорові миші”. Авторка переносить час дії у шістнадцяте століття, власне, коли й панувала атмосфера духовної задухи, бо будь-який відхід від шаблонного мислення був єрессю, чаклунством. Головною героїнею ліричного твору є дівчинка Анна і світ її яскравої фантазії, що створив прекрасну казку. Сусід “звинувачує Анну, якій, мабуть, не виповнилося ще й десяти рочків, у тому, що вона робить із сухих кленових листочків кольорових мишей. На стіл судді покладено
Суддя в чорній мантії питає в чоловіка, чи бачив він, щоб Анна літала вночі чи згасила зірку, бо ж чаклунок карають за законом. Сусід, звичайно, такого не бачив. Продовжуючи допит, суддя випитує, яку ж матеріальну шкоду зробили ті миші, про яких ідеться в звинуваченні. Виявляється, що “миші ті якраз такої шкоди не чинили зроду, що в господарстві наче все гаразд, а йдеться швидше про моральну шкоду”. І хоч кольорові миші й не гарчали на сусіда і, взагалі, поводилися сумирно, та все ж шкода від них величезна! Отже, за словами обуреного чоловіка, головна провина мишей у тому, що вони яскраві!
Людство саме для себе створює шаблони, будь-який відхід від яких карається. Анна зі своїм нестандартним яскравим світоглядом не вписується у загальні закони сучасного їй суспільного буття, тому її судять. Для посилення всеосяжної картини сірості Л. Костенко використовує повторення епітета “сірий”:
Був сірий день. І сірий був сусід. І сірий стіл.
І сірі були двері. На противагу цьому, як виклик безпросвітній буденщині, з’являється кольоровий кіт, що подає голос і заливає чорнилом вирок на папері. Показовим видається й те, що тільки дівчинка, яка змогла побачити в кленовому листі кольорових мишей, має ім’я, а значить, вона індивідуальність, що ніколи не розчиниться у натовпі.
На рівні підтексту ми розуміємо, що авторка, зображуючи суд над Анною і її кольоровими мишами, мала на увазі не тільки часи інквізиції, а й сучасне їй життя, коли нищилася духовність, коли людей переслідували за ідеологічні погляди, коли митці не могли вільно творити, а мусили дотримуватися шаблонного мислення, стандартів, вигаданих недалекими, часто малоосвіченими чиновниками.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)