“Простак” Вольтера і повість Г. Квітки-Основ’яненка “Козирдівка”
У плані пошуку спільних мотивів у зарубіжній та українській літературах цікавою може виявитися спроба порівняти повість Вольтера з твором Квітки-Основ’яненка “Козирдівка”. Пригадаємо, що сходження на новий щабель культурного розвитку в українській літературі дало могутній імпульс для освоєння того вагомого набутку європейської літератури, що була пов’язана з просвітительським типом художнього мислення. В силу історичних обставин це стало можливим лише на початку XIX століття, коли в Україні стали широко відомі імена Монтеск’є,
Руссоїстські ідеали патріархального селянського життя, довіра до голосу “серця”, акцентування на близькості людини до природи не були чужими і для таких українських письменників, як І. Котляревський, Г. КвіткаОснов’яненко, Є. Гребінка, Д. Мордовець, Г. Барвінок, М.
Проте було б перебільшенням стверджувати, що між творчістю Вольтера та творами українських письменників не існувало певних типологічних збігів. І українська, і французька просвітительська літератури перебували на спільній орбіті важливих процесів пошуку етичного й естетичного ідеалів гармонійного існування особистості в суспільстві.
В особливостях розгортання сюжету і в способі вирішення основного художнього конфлікту впадає в око близькість повісті КвіткиОснов’яненка “Козирдівка” до “Простака” Вольтера. В етологічній за своїм характером повісті українського письменника головного героя біднякасироту Левка було несправедливо звинувачено у злочині, кинуто до в’язниці і засуджено до заслання у Сибір. Між двома героями, Гуроном і Левком, можна знайти багато спільного: вони близькі до природи, відкриті для щирих природних почуттів, складні обставини і шахрайство оточуючих стали причиною їхнього ув’язнення, а для визволення треба звертатися до “високого” заступника.
В обох повістях активну позицію займають закохані в героїв Сентів і Івга. Вагоме місце в “Простаку” і в “Козирдівці” відведено викривальному, неприхованосатиричному зображенню чиновників, від свавілля яких залежать долі безневинних людей. Усе це виростає у творах в гостру сатиру на адміністративносудову систему в обох країнах – у Франції та в Україні.
Квітка-Основ’яненко, як і Вольтер, схиляється до думки: годі й шукати справедливості там, де є такі чиновники, яким, за словами одного з персонажів, “даєш, не надаси; сторжишся, віддаси, – ще мало, ще витяга”. Однак, на відміну від французького письменника, Квітка-Основ’яненко пропонує ідилічнощасливу розв’язку в дусі сентиментальної літератури, в якій обстоювалися ідеали “торжества доброчесності”. Івга вимушена звернутися по допомогу до “справедливого” гуВернатора, який переймається долею несправедливо покараного Левка, встає на захист простих селян і карає кривдників.
І. В. Лімборський, доктор філологічних наук Черкаси
(2 votes, average: 2.50 out of 5)