Проблеми емансипації жінки в оповіданнях Володимира Винниченка

Проблеми емансипації жінки в оповіданнях Володимира Винниченка
“Винниченко – аналітик людських
душ, характерів і живих образів”.
Г. Костюк
Прикро, що майже 30 років Україна не читала твори великого майстра, новатора української літератури В. Винниченка. Жорстокий час змусив талановитого митця залишити Україну, до останніх днів жити за кордоном. Але талант не може бути мовчазним. Працював, багато писав з надією, що минеться, настануть часи, коли його твори продовжать своє життя на рідній землі, серед тих, для кого творив і

про кого розповідав у своїх романах, драматичних творах, оповіданнях. Мала проза В. Винниченко – це понад сто оповідань. І в цьому жанрі він – новатор, зумів майстерно поєднати українські та європейські традиції. Зокрема, у багатьох оповіданнях, крім традиційних проблем, письменник розв’язує проблему жінки як особистості. Якщо у творах його попередників жінка була змальована приниженою, переляканою, позбавленою права на самоповагу, то в оповіданнях Винниченка бачимо зовсім новий погляд на жінку: жінка і світ, жінка і мораль, краса як мірило цінності особи. Він примушує всіх по-новому подивитися на місце
жінки в якісно оновленому суспільстві.
Майстерність письменника очевидна, бо вміє виділити в описі зовнішності те головне, що створює неповторну красу і привабливість: “… на ту красу, що не б’є у вічі, що на перший погляд ледве примітна, а тільки в неї вдивившись, можна впиться й очима, й серцем, всею істотою. То була краса, що виховується тільки на Україні…”
Дівчата у Винниченкових оповіданнях не монументальні, духовно замкнуті і неприступні. У них зовнішня краса поєднується з природною щирістю, душевністю, і сама дівчина вражає своєю цілісністю, запалом, енергією. Як ось в оповіданні “Зіна”: “… ця дівчина щоранку влітала до мене в кімнату, нашвидку струсювала мою руку, бризкала в усі кутки сміхом та словами, хапала мене за рукав і з такою хапливістю витягала на вулицю, ніби в тому будинку починалася пожежа…” Тож і постає перед нами Зіна, незвичайна Зіна, загадкова, і поведінка у неї чудна, зовнішня врода казкова, натура лірична.
А ось перед нами інший тип жінки – Людмила з оповідання “Роботи!”: “… в хату вступила якась висока, струнка, повна жіноча постать, вся в чорному, й чорному широкому капелюсі на голові. Вона з серйозним і поважним виглядом застібнулась, повернулась знов і, поклавши жмут на стіл, мовчки сіла на лаву, мимохіть протягнувши йому свою, доволі велику, затягнену в чорну рукавичку руку”. Перед нами професійна революціонерка. До природної вишуканості додається вимушена таємничість, глибокий розум, усвідомлення власної громадянської позиції і готовності до самопожертви. Вона сприймається як самодостатня, повноправна особистість. І, нарешті, ще один – тип жінки – це Гликерія з оповідання “Контрасти”. “Вона випила і вже третю чарку густого, міцного лікеру і почуває себе надзвичайно приємно: так любо, так затишно сидіти, спершись спиною на дерево, і ліниво прислухатись до цих звуків, змішаних з балачок спільників пікніка, з лопотіння листя, з щебетання пташок… По всьому тілу розлита така хороша, ніжна втома, у грудях дзвенить якесь м’яке, тепле, добре чуття, не хочеться ні рухатись, ні говорити, – хочеться тільки щасливо, радісно усміхатись”. Це – жінка-настрій. Майстер деталі показує, що нове життя змінило побут жінки, вона має можливість саме так проявити свою ніжність, романтизм, розкутість.
В. Винниченка цікавить загадка жіночої душі, психологія настроїв, почуттів. Він створив образ жінки, який бачив сам, і Дуже йому хотілося, щоб і інші бачили жінку саме такою, бо в ній зовнішня краса поєднується з духовним благородством.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Проблеми емансипації жінки в оповіданнях Володимира Винниченка