Проблеми чорнобильської трагедії в українській літературі

Усі жахіття й проблеми Чорнобиля знайшли відгук у серцях і думах українських письменників. У перші ж дні після катастрофи на сторінках літературних часописів, зокрема в “Літературній Україні”, з’явилися пристрасні публіцистичні виступи Олеся Гончара, Бориса Олійника, Івана Драча. Згодом були видруковані поетичні Твори Бориса Олійника, Наталки Білоцерківець, Леоніда Горлача, Світлани Йовенко. Подією в літературі стала поема Бориса Олійника “Сім” (1987). Цей твір присвячено пам’яті відважних шести пожежників, що самовіддано

вступили у боротьбу зі смертю, та кінорежисера Володимира Шевченка, який знімав фільм про спробу людей протистояти стихії. “Де ви тепер, матерів своїх діти, колисаєте сон”, – у традиції народного плачу і скорботи запитує поет, і “мов з козацького реєстру” вичитуємо імена сміливців: Віктор Кібенок, Микола Вашук, Василь Ігнатенко, Микола Титенок, Володимир Тишура, Володимир Правик, Володимир Шевченко. Завдяки Б. Олійнику, його продуманому художньому прийому поіменної переклички свічка пам’яті горітиме у віках і нагадуватиме про кожного героя чорнобильських подій.

Велику увагу звертає Б. Олійник

у поемі на проблеми моралі. Осмислюючи глобальність чорнобильської трагедії, автор спонукає читача заглянути у свій внутрішній світ, побачити й оцінити власну совість і власну антисовість. Тому міфологічний образ крука є не тільки уособленням зовнішнього ворога, чужого зла – це і власні недоліки, власне зло, притаманне майже кожній людині. Отож утверджувати добро і правду на землі потрібно, починаючи із подолання власного зла, своєї антисовісті. Історія переконує, що вже не один раз, забувши про власну совість, ми сприяли всеможливим воронам-крукам використовувати нашу правду і нашу істину проти нас самих.

Драматичні моральні та духовні колізії, проблеми науки й цивілізації, самопізнання та самоусвідомлення, національні і загальносуспільні проблеми завжди взаємопов’язані. Відвернення планетарної катастрофи залежить від комплексного розв’язання цих проблем. Такі висновки робимо, ознайомившись із поемою “Сім”.

Всеукраїнській біді присвячена і поема І. Драча “Чорнобильська мадонна” (1988). І у назві поеми, і в образі солдатської матері, босі сліди якої бачимо біля саркофага (там вона шукає свого сина, яким став жертвою атомної стихії); і в образі хрещатицької мадонни – молодої божевільної жінки, яка, мов привид, бродить по київських вулицях з лялькою чи мертвою дитиною на руках; і селянської мадонни, і в збережених іменах, фактах, розповідях учасників ліквідації аварії звучить вимога відповідальності перед совістю, перед людством за погублений світ. Та відповідальних у радянському суспільстві, на жаль, немає. У розділі “Роздуми під час відкритого Чорнобильського суду в закритій зоні на стару старосвітську тему “Ірод і Пілат”, поет, орієнтуючись на глибокі моральні традиції, наголошує, що всі злочини проти людства в усі часи і у всіх народів були завжди “іменними”, за них відповідали. Чому ж на Чорнобильському суді пустує місце Пілата? Яка мораль суспільства, що ховає злочинця?

Відомий біблійний мотив про Пілата, вдало використаний І. Драчем, спонукає до філософських узагальнень, до роздумів на морально-етичні Теми.

Останні рядки поеми, де “несе сива чорнобильська мати цю планету…, це хворе дитя!” звучать як нагадування про відповідальність за навколишній світ.

Майже одночасно (1987) були написані прозові твори, присвячені проблемам чорнобильської трагедії. Це повість Ю. Щербака “Чорнобиль” та роман В. Яворівського “Марія з полином у кінці століття”.

Повість Ю. Щербака, хоча й носить документальний характер (це зібрані магнітофонні записи учасників ліквідації аварії і жертв атомної стихії), все ж відзначається неабияким художнім осмисленням того, що сталося.

Відома журналістка Любов Ковалевська, пожежник Леонід Телятников, голова Прип’ятського міськвиконкому Олександр Єсаулов, електронник Юрій Бадаев, водій Григорій Хміль – всі вони по-своєму передають пережиту трагедію. Своє завдання Ю. Щербак вбачав у тому, щоб передати мужність людей у поєдин-ку зі смертю й по-філософськи осмислити долю, позначених Чорнобилем, і тих, хто далі йтиме у технологізовану цивілізацію. У цих міркуваннях велике значення має монолог академіка Валерія Легасова, який зробив має монолог академіка Валерія Легасова, який зробив правдивий аналіз причин катастрофи. Їх корені вчений вбачає не лише у хибності технології, а моральному й духовному стані суспільства. Вони започатковані в системі освіти, кар’єризмі, бюрократизмі, хабарництві тощо.

В основу сюжетної лінії твору В. Яворівського “Марія з полином у кінці століття” покладено історію сім’ї Мировичів. Однак В. Яінорівський спостерігає вплив катастрофи не лише на одну сім’ю, а простежує цей вплив на життя всього навколишнього селянства.

Масштабність Чорнобильської трагедії породила цю гірку “вічну” тему нашої літератури. Відлік від злопам’ятного дня 26 квітня 1986 р. вже перейшов рубіж десятиліття, але події, пов’язані з цим днем, раз у раз знаходять своє висвітлення у художніх творах українських літераторів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Проблеми чорнобильської трагедії в українській літературі