Про своєрідність реалізму Гоголя

Про своєрідність реалізму Гоголя і його внеску в історію російської літератури написано багато. Відзначимо деякі особливості цієї своєрідності. Уже в одному з перших суджень про характер сучасної дійсності Гоголь прагне осягнути природу її конфліктів. У незавершеній статті “Петербурзька сцена в 1835-36 р.” він з іронією писав: “Усе змінилося давно у світлі. Тепер сильней зав’язує драму прагнення дістати вигідне місце, блиснути й затьмарити, будь-що-будь, іншого, отмстить за пренебреженье, за глузування. Чи не більше тепер мають електрики

чин, грошовий капітал, вигідне одруження, чим любов?”

Це іронічне зауваження характеризує ті конфліктні ситуації, які висунулися на передній план в 30-і рр. XІX століття. І зрозуміло, що письменник, що прагне відбити новий час, повинен оголити соціальні пружини суспільних колізій – інакше кажучи, Гоголь говорить тут про природу, що змінилася, художнього відповідало трехчастному задуму “Мертвих душ”. І в цьому проявляється загальнолюдська спрямованість до ідеалу, про що говорив Гоголь в “Замітках про викладання загальної історії”: “Ціль загальної історії як наукової дисципліни й велич її

“.предмета” полягає в тому, щоб осягнути раптом і в повній картині все людство, яким образом воно зі свого первісного бідного дитинства розвивалося, різноманітно вдосконалювалося й, нарешті, досягло нинішньої епохи. Показати весь цей великий процес, що витримав вільний дух людини кривавими працями, борючись від самої колиски з неуцтвом, природою, з велетенськими перешкодами

Вона (історія) повинна зібрати в одне всі народи миру, розрізнені часом, звіряємо, горами, морями, і з’єднати їх в одне струнке ціле; з них скласти одну величну повну картину”. Такий філолофсько^-історичний і эстетический орієнтир творчої думки Гоголя, яким визначається властивий йому ракурс художнього узагальнення, широта і ємність образів

Гоголь проявляє особливе увагу до цивільного вигляду людини, і це надає реалізму письменника гостро виражений соціальний характер. Він створив разюче багату галерею характерів, що відбили як конкретно-історичну епоху, так і узагальнюючі риси, що увібрали в себе, що роблять ці образи загальнозначущими, загальними

Принципи реалістичного збагнення дійсності чітко виявилися й у мові письменника. Гоголь вірив у магічну силу слова, його величезну діючу міць, і в цьому він багато в чому зберіг романтичні подання про природу художнього слова. Але еволюція мови Гоголя відбиває й розвиток реалістичних тенденцій у творчості письменника. Яскрава зображальність, разюча мальовничість і пластика, “орлине міркування речей” сполучається в зрілому Гоголі з пафосом аналітичного

Проникнення у всю складність зв’язків сучасного миру. Стосуючись реалістичної сутності мови Гоголя, академік Л. А. Булаосовский писав: “При своїх виняткової сили ліричних зльотах він залишається вірний образам землі, низьким і вульгарним, її непоетичним предметам, він не боїться називати їх, розгортати навколо них цілі картини, отчого зльоти його почуття здобувають якусь особливу міць, якусь тільки йому одному дающуюся виняткову й разом з тим життєву силу

Навіть у ліричній патетиці поеми “Гоголь залишається при всій безсумнівності її гиперболизма,- зірким реалістом, знатоком-изобразителем предметів, що почувають життя в її побутовій конкретності, що соковито малює схоплені їм у комплексі життєвідчування матеріальні речі”.

Все багатоголосся життя усмоктує слово Гоголя. У високу патетику ліричного слова уривається слово повсякденне, несуче в собі прозу життя. Досить згадати предостерегающе, що засуджує слово, пов’язане з образом Плюшкина; “И до такої незначності, дріб’язковості, гидоти міг снизойти людина? міг так змінитися? І схоже це на правду? Все похоже на правду, все може статися з людиною…”

Величезним був вплив Гоголя на наступну літературу, хоча дотепер не всі лінії цього впливу на наступні покоління письменників осмислені літературознавством. На цілий ряд напрямків впливу Гоголя вказав відомий радянський критик А. К. Веронский: “Від Гоголя – “орлине міркування речей” у російській літературі, перевага матеріальності, плоті, фарб, язичеського преклоніння перед життям, інтимного зв’язку з річчю, із природою, уміння зобразити їх повно й насичено. Це “соображенье” – у стихійності Толстого, у гімнах Достоєвського, підлої, але могутньої й невигубної кара-мазовской силі життя з її клейкими весняними листочками,- у важкій купецькій “істотності” Островського”, у що жеруть і п’ють пошехонцах, таш-кентцах, у помпадурах і помпадуршах Салтикова-Щедрина, у почуттєвій сприйнятливості природи в Тургенєва, у його зайвих людях, дітях Тентетникова, Хлобуева, Манилова, в Обломове, Штольце, Ко-станжогло Гончарова, в прекрасної, шляхетної, але теж почуттєвого смутку Чехова, у його хмурих людях; вона – у мальовничості й барвистості Горького… в “речовності” Маяковського, у хаосі й у жесті-судорозі Андрія Білого, у біологізмі й фламандських настроях радянських письменників, у тузі за втраченою юністю й свіжістю Сергія Єсеніна”. Такий багатий спектр впливів – красномовний доказ сили й могутності генія Гоголя

Важливо, щоб і в наступному вивченні російської літератури ім’я Гоголя звучало з вуст учителя, тому що в його творчості – живлющих корінь її вищих досягнень


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Про своєрідність реалізму Гоголя

Categories: Шкільні твори

Links