Про статтю з “Обраних місць&amp

У статті з “Обраних місць”, присвяченій проблемі самобутності російської літератури, – “У чому ж, нарешті, істота російської поезії й у чому її особливість”, – Н. В. Гоголь назвав три її “самородних ключі”: народну пісню, прислів’я й слово церковних пастирів.

Цю статтю можна розглядати як свого роду естетический маніфест письменника, у якому знайшов відбиття й власний художній досвід автора “Мертвих душ”, що зумів органічно з’єднати у своїй поетиці традиції фольклору й давньоруської літератури. Пастирське

слово, або повчання, було одним із провідних жанрів середньовічної християнської літератури. Естетика учительного “слова”, його духовно-моральний потенціал продовжували впливати на російську літературу нового часу й багато в чому визначили її учительний характер, що досяг свого апогею в Достоєвського й Толстого.

У поетиці “Мертвих душ” традиції учительного “слова” найбільш істотну роль грають на рівні системи відносин автор – читач – герой. Діалогічні відносини автора як суб’єкта оповідання із читачами й персонажами здійснюються в тексті поеми за допомогою декількох художніх мов,

один із яких, дидактичний, значною мірою орієнтований на жанрові традиції давньоруського учительного “слова” 2 . В “Мертвих душах” із цими традиціями насамперед зв’язаний проповідницький пафос прямих авторських звертань до читача. Ними завершуються в першому томі поеми характеристики його основних героїв (“А хто з вас, повний християнського смиренья, не гласно, а в тиші, один, у мінути відокремлених бесід із самим собою, поглибить в усередину власної душі цей важкий запит: “А немає чи й у мені якої-небудь частини Чичикова?” (VI, 245). Безпосередньо примикають до них і авторські звертання до своїх персонажів, звичайно приймаючу форму морального докору. Так, опис зворушливих відносин подружжя Манилових містить у собі наступний авторський відступ: “Звичайно, можна б помітити, що в будинку є багато інших занять, крім тривалих поцілунків і сюрпризів, і багато б можна зробити різних запитів. Навіщо, наприклад, нерозумно й безглуздо готується на кухні? навіщо досить порожньо в коморі? навіщо злодійка ключниця? навіщо нечистоплотні й п’яниці слуги? навіщо вся двірня спить немилосердим образом і повесничает весь інший час?” (VI, 26).

Ці форми авторського мовлення стилістично маркіровані перемиканням іронічної оповідальної інтонації на серйозний дидактичний тон, властивий учительному “слову”. Для структури “слова” характерно й достаток риторико-питальних конструкцій, спрямованих на внутрішній діалог зі слухачами. Завданням давньоруських учительних “слів” було не стільки тлумачення основних вероисповедних догматів, скільки роз’яснення тих норм поводження, які з них випливали. Звідси посилена увага авторів повчань до життєвих проявів людського “вдачі”, до повсякденного життя своєї пастви. У цьому аспекті гоголівські “запити” Маниловим перегукуються із цілим рядом давньоруських повчань на тему “како достоїть челядь имети”.

Широке поширення в середньовічній Русі одержали такі збірники повчань, як “Златоуст”, “Измарагд”, “Домострой”. Вони були розраховані на самі широкі кола не тільки духовних, але й світських читачів. Найбільш популярним був “Измарагд”, що, на думку авторитетного дореволюційного дослідника, “являє собою досвід енциклопедичного збірника повчань, відомих у Древній Русі” 3 . Зміст збірника і його місце в давньоруській літературі вичерпно охарактеризувала В. П. Адрианова-Перетц: “Измарагд” увібрав у себе весь кодекс моральних вимог, пропонованих феодализированним християнством і літературними нормами, що визначали, оцінки людей і їхнього поводження…” 4 Авторство більшості “слів” укладачі цієї книги приписували Іоаннові Златоусту, хоча насправді, як показав у своїй фундаментальній праці проф. А. С. Архангельський, знаменитий візантійський проповідник була для давньоруського книгаря скоріше літературним зразком і джерелом численних великих цитат 5 . Повчання, або “покарання”, “Измарагда” є міркуваннями, що моралізують, на яку-небудь певну тему, які ілюструються біблійними притчами, оповіданнями з патериків і Прологу, що дають приклади “нагородженого дотримання або покараного порушення тих або інших правил поводження, що пропонуються,”.

Працюючи над своєю поемою, Гоголь не раз звертався до давньоруських учительним збірникам: його інтерес до них документально зафіксований у записних книжках і листах 40-х років (IX, 562 – 563). У рамках аналізу поетики “Мертвих душ” важливий, однак, не сам факт знайомства письменника з тим або іншим давньоруським текстом, а встановлення питомої ваги й з’ясування функцій певної літературної традиції в його художній системі. Проповідницькі збірники в цьому плані досить показові, тому що дають найбільш систематизований для такого аналізу матеріал.

Крім прямих звертань автора до своїх читачів і героїв, відкрито орієнтованих на дидактичну традицію й складових як би її верхній шар, в “Мертвих душах” є й більше глибокий внутрішній рівень, на якому ця традиція представлена в поемі. У першому томі спостерігається стійка стильова закономірність: “високі” слова й поняття профанируются, як тільки вони попадають у сферу мовлення гоголівських героїв 7 . Не стала виключенням у цьому плані й традиція моральних повчань. Її прийомами й лексикою охоче користуються Чичиков, Собакевич, Плюшкин, ряд персонажів другого тому.

У свій моральний кодекс повчання неодмінно включали формулу, що сходить до біблійної заповіді: “Навчитеся робити добро, шукайте правди, захищайте сироту, заступайтеся за вдову” (Исайя, I, 17). Докір, звернений до біблійного Іова – “удів ти відсилав ні із чим і сиріт залишав голіруч” (Іов, 22, 9), – учительние “слова” відносили до числа самих засуджуваних людських діянь. Коли Чичиков говорить про себе Манилову, “що дотримував правди, що був чистий по совісті, що подавав руку й удовиці безпомічної й сироті-бідоласі” (VI, 37), – він створює автопортрет праведника, яким його малювали учительние “слова”. Однак на цьому портреті лежить іронічний відсвіт, тому що він перебуває в різкому протиріччі з реальною біографією персонажа. Треба відзначити, що Чичиков тонко почуває побутовий контекст, у якому “висока” цитата найбільш доречна. “З одного християнського людинолюбства хотів, – пояснює він Коробочці, навіщо купує в неї Мертві душі, – бачу, бідна вдова вбивається, терпить нестаток…” (VI, 54). Травестийний характер цитування не тільки не знищує серйозного змісту учительних “слів”, але й підсилює їхню функцію, що докоряє, оскільки розкриває невідповідність між заявленої героєм моральною нормою і її реальним життєвим втіленням.

Своєрідним дидактизмом перейняті мовлення Собакевича, у яких звучать “викривальні” мотиви учительной літератури. Вона суворо засуджує пияцтво, блуд, хабарництво, розбій і т. п. і рекомендує в повсякденному побуті уникати спілкування з носіями цих пороків, посилаючись на авторитет апостола Павла. В “Домострої”, наприклад, читаємо: “якоже апостолъ Павелъ рече: “Аще якийсь брати именуемъ або блудникъ, або лихоимець, або идолослужитель, або ругатель, або п’яниця, або хижак – з такими ні ясти, ні пити” 8 . Атестуючи губернатора розбійником, голови масоном (паралель ідолопоклонникові), поштмейстера шахраєм, прокурора блудником (в одному із чорнових варіантів), за який “все робить стряпчий Золотуха, найперший хапуга у світі” (VI, 146), Собакевич обвинувачує їх в антихристиянському поводженні: “Всі христопродавци” (VI, 97). У ранніх редакціях першого тому мотиви моралізування в мовленні Собакевича були розроблені ще подробней; “Небезпечно навіть заїжджати в цей, – говорить Собакевич дружині, – тому що шахрай сидить на шахраї й можна легко самому загрузнути разом з ними у всяких пороках” (VI, 632). До того ж в “обвинуваченнях” Собакевича є відсилання до високого біблійного контексту (губернатор і віце-губернатор – “Гога й Магога”), що є характерним прийомом проповідницької літератури 9 . Однак довіра читача до його позиції, що моралізує, підриває та пікантна обставина, що він і їсть, і п’є з тими, кого викриває перед Чичиковим, ніяк не проявляючи своєї моральної чужеродности в цьому колі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Про статтю з “Обраних місць&amp

Categories: Нові твори

Links