Про нерозривну єдність людини й природи

Людина протягом свого історичного розвитку прагнула побачити з усіх боків картину миру, пізнати природу, Щоб застосувати її для своїх потреб. Цікавими були погляди наших предків на будову миру, деякі природні явища. Наприклад, у древні часи вважали, що, скільки людей живе на землі, стільки зірок існує на небі, тому що в кожної людини є своя зірка, що з’являється, коли людина народжується, і гасне, коли людина вмирає. По зміні розташування зірок люди навчилися орієнтуватися вночі, вони змогли визначити сторони світу й прогнозувати погоду по

певних прикметах

У всіх землеробських народів існував культ матері-землі. Здавна українці шанобливо ставилися до землі, називали її матір’ю, годувальницею, клялися землею. Землю уявляли живою істотою, що відчуває біль. Земля давала силу богатирям, але її можна було втратити, якщо відірватися від землі. Народ призивав всіх шанобливо ставитися до землі, берегти її.

Багато повір’їв українського народу присвячено воді, вогню, блискавці, снігу. Вогонь і вода також мали чудодійну силу, люди їх поважали й боялися

Вітер, хуртовина, дощ, веселка, роса й інші природні явища також не залишилися за межами народної

уваги. Всі ці повір’я збагачують нас знаннями про наше минуле, наших коріннях

Первісні люди тому й вижили, що поважали природу, для якої вони були не гостями, а її часткою. Але більші амбіції, розвиток цивілізації привело до того, що люди стали розділяти: вона – природа, а ми – люди. Це була помилка, що і до сьогоднішнього дня ніяк не виправляється. Не хочу сказати, що цим усі зневажають, але не надають, на жаль, належного значення

Глянемо на себе небагато збоку: узимку утеплені в різноманітний одяг, улітку теж маємо щось, для естетики прикриваємо своє тіло; і здається, що ми нібито слухаємо голос природи. А це споживче й поверхневе відношення, тому що природу варто поважати. Не міняти плин рік зопалу на 180 градусів (тому що ми, чи бачите, – царі природи!), не викидати сміття й відходи підприємств у ріки (природа стерпит, якось із цим упорається). Вона довго може терпіти, але є границя її терпінню, і Чорнобильська катастрофа стала знаковим символом для людства. Чи осягли ми це?

Кожний з нас живе поблизу якогось водоймища або ріки. Розпитаєте старожилів, який вид мали їхньої води ще років 15-20 тому назад, і ви прийдете в жах від нашого хижацького відношення до природи, коли нашими вчинками керує не просто байдужість, а відверта зневага, мов, на моє століття вистачить. А діти? А онуки? Це байдуже, ксожалению.

Дуже добре, що в школі екологічному питанням приділяється велика увага, а це означає, що нинішнє покоління, що колись прийде на зміну старшому в керуванні державою, можливо, буде піклуватися про середовище, у якій ми живемо, і не допустить, щоб наші нащадки колись у підручниках про наш час прочитали як про час технологічних варварів. Треба піклуватися обудущем.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Про нерозривну єдність людини й природи

Categories: Шкільні твори

Links