Про долю Росії у творчості Пушкіна

Олександр Сергійович Пушкін – найбільший поет російської літератури. Його лірика зв’язана з волею. Він був одним з декабристів. Багато декабристів були його ліцейськими друзями. Олександра Сергійовича Пушкіна хвилювала тема волі, його вітчизни, доля Росії, її Історія. Це він підкреслює у своїх спогадах про Царський Сель. Про долю Росії Пушкін писав в оді “Вільність”:

Самовластительный Лиходій!

Тебе, твій трон я ненавиджу,

Твою погибель, смерть дітей

З жорстокої радостию бачу.

Цей вірш був написаний в 1817 році. До

його написання, можливо, Пушкіна підштовхнуло добуток Карамзина “Історія держави Російського”. У даних добутках перегукуються Теми оди “Вільність”. За такі вірші в 1820 році А. С. Пушкін був засланий у посилання. Він не підтримував кріпосне право й боровся проти самодержавства.

Повстання 1825 року змінило життя Олександра Сергійовича. Він переживав за своїх друзів. Але в той же час був засмучений тим, що не міг приймати участі в повстанні. Пушкіна пише вірш “До Чаадаєва”. Точна дата його написання залишається під сумнівом, але відносять його до 1818 року. Можна сказати, що цей вірш переповнений

почуттями автора, його переживаннями. Спілкуючись із такими людьми, як Чаадаєв, Пушкін ріс сьогоденням патріотом своєї країни:

…Товариш, вір: зійде вона,

Зірка чарівного щастя,

Росія вспрянет від сну,

И на уламках самовластья

Напишуть каші імена!

У Пушкіна з’являлося усе більше вільнодумства, вільнодумства.

Через посилання Пушкін не міг зв’язатися із друзями. Він не бачив їх і не листувався. Але якось він пише лист И. И. Пущину. У цьому посланні Олександр Сергійович намагається всіляко підтримати Пущина, нагадує про ліцейські роки:

…Так голос мій душі твоєї

Дарует те ж утешенье,

Так опромінить він заточенье

Променем ліцейських ясних днів!

До декабристів Пушкін обертає й своє послання в ліцейську річницю “19 жовтня 1827 року”:

Бог допомогти вам, друзі мої,

И в бурах, і в життєвому горі,

У краї чужому, у пустельному морі

И в похмурої прірви землі!

Не забуває про їх Пушкін і у своєму відомому добутку “Євгеній Онєгін”.

У повісті “Пікова дама” Олександр Пушкін описує життя Петербурга того часу, його суспільства.

Лірика Пушкіна увібрала в себе, мабуть, самі напружені моменти його життя. Але також відбивалися в ній і сладостные мінути. Можна затверджувати, що значну частину своїх віршів він присвячує вітчизні. Пушкіна представляв її вільною країною.

Лірика Пушкіна буде актуальна завжди. У роки його життя вона мала великий успіх, так і сьогодні ми із замилуванням читаємо його вірші. Пушкіна створив безсмертну літературу. З нею разом будуть жити ще багато поколінь…

Саме Пушкін показав, що поезія полягає не тільки в римі. Поезія народжується зі спостережень і переживань поета. У його творчості знаходять своє відбиття всі явища навколишнього життя. Джерелом його натхнення стало саме життя у всій її повсякденності. Тема волі й вільності є однієї з головних тем у лірику А. С. Пушкіна. Для нього зміст, вкладений у поняття волі, стає своєрідною крапкою відліку. Починаючи з “Лициния”, поет присвячує свої кращі добутки волі.

У різні періоди своєї творчості поет по-різному пояснює поняття волі, розуміє значення її в житті суспільства, у своєму особистому житті. Цю тему допомагають зрозуміти й розкрити наступні вірші: “Вільність”, “До Чаадаєва”, “В’язень”, “У глибині сибірських руд…”, ” Село “.

Після закінчення ліцею Пушкін пише оду “Вільність”. Вільнолюбна атмосфера ліцею зробила на нього величезний вплив. Вірш був написаний в 1817 році. Ще на самому початку Пушкін заявляє, на честь кого написана ця ода:

Хочу оспівати Волю миру,

На тронах уразити порок…

Головна думка цього вірша полягає в тім, що закон повинен бути вище всього, а влада повинна підкорятися йому. Пушкіна розуміє, що не тільки царі не повинні панувати над законом, але й народ не повинен переступати його. У цей період Пушкіну були близькі по поглядах і переконанням майбутні декабристи, і у вірші “Вільність” він відкрито призиває пригноблених людей боротися за волю. У ньому Пушкін не тільки дорікає й засуджує володарів, але й стосується самого Олександра I. У вірші присутнє багато протиріч, але воно є одним з головних добутків, що розкриває тему волі. Воно призиває й до боротьби, і заклик цей звернений до пригнобленого:

…Тирани миру! тріпотіть!

А ви, мужайтеся й внемлите,

Повстаньте, занепалі раби!

Вірш “В’язень” було написано в 1822 році. Це один з романтичних віршів, написаних на тему волі. Пушкіна розповідає про себе як про в’язня, що нудиться в темниці. Поет у посиланні, воно відірвано від друзів, близьких, за ним постійно стежать, навіть на волі він почуває себе в’язнем у темниці:

Сиджу за гратами в темниці сирої…

Пушкін називає орла “мій смутний товариш”, адже обоє вони в неволі, обоє прагнуть до волі. Вірш відбиває настрою передових людей епохи, їхній протест проти самодержавства. Ці думки близькі й народу, боровшемуся за своє звільнення.

Наступне не менш яскравий добуток – послання “До Чаадаєва”. Він дружив із Чаадаєвим – зовсім дивною людиною, що видається філософом. “Ти був цілителем моїх щиросердечних сил”, – сказав про нього поет. Пушкіна й Чаадаєв мріяли про звільнення Росії від гніта самодержавства. Але Чаадаєв не був упевнений у швидкому здійсненні їхніх надій. У цьому вірші триває тема волі й вільності:

Поки свободою горимо,

Поки серця для честі живі,

Мій друг, вітчизні присвятимо

Душі прекрасні пориви!

Декабристи широко використовували послання в революційних аркушах. Наприкінці цього вірша Пушкін висловлює свої кращі надії на світле майбутнє:

…зійде вона,

Зірка чарівного щастя,

Росія вспрянет від сну…

Любов до Батьківщини в Пушкіна нерозривно пов’язана з боротьбою за її волю. Почуття, висловлені у вірші, знаходять точне і яскраве відбиття в словесних образах. По-новому звучить тема волі в лірику Пушкіна після подій 14 грудня 1825 року. Багато хто із друзів поета були на Сенатській площі в день повстання, присвятили себе служінню Батьківщині. У своєму вірші “У глибині сибірських руд…” він звертається саме до цих чудесних і сміливих людей.

Тісна дружба зв’язала його з декабристами Пущиним і Рилєєвим. Він намагається підтримати своїх друзів, він вірить у їхнє звільнення. Пушкіна важко переживав розлуку з товаришами. Друзям були присвячені вірші “До Чаадаєва”, “У глибині сибірських руд…” і багато хто інші. Поет не міняв свої погляди, бажаної волі не почував, сильно тужив за друзями-декабристам. Пушкіна співчутливо ставився до засланих декабристів, брав участь у проводах їхніх дружин у Сибір і передав з ними свої вірші, серед них було послання Пущину й послання в Сибір, “Дум високе стремленье” – Думи про волю, про щастя народу. Пушкіна вірить: “не пропаде ваша скорботна праця”, за який ці мужні люди віддали свої життя. Найдуться люди, які будуть продовжувати їхню боротьбу за волю. Поет завершує вірш упевненістю в перемозі:

Окови тяжкі впадуть,

Темниці зваляться – і воля

Вас прийме радісно у входу,

И брати меч вам віддадуть.

Від імені декабристів Пушкіну відповів Одоєвський:

_ Наша скорботна праця не пропаде:

З іскри займеться полум’я.

Вірш “Село” було написано в 1819 році. Воно складається із двох частин. У першої сільська місцевість описується як райський куточок, де можна знайти спокій і натхнення. Але друга частина зовсім іншого характеру. Вона повністю суперечить першої. У цій частині Пушкін викриває жорстоке кріпосництво.

Пушкін угадав проблеми наступних століть. Це був теперішній поет, що будить добрі почуття в душах людей. Пушкіна переміг час і простір. Він був невизнаним генієм. Його епоха усе далі від нас, а його добутки як і раніше актуальні. І, по-моєму, сьогодні особливо необхідно всім читати книги цього безсмертного творця, щоб виховати в собі сьогодення людини


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Про долю Росії у творчості Пушкіна