Представник давньоруського літописання

Найбільший представник давньоруського літописання – Нестір, не випадково прозваний літописцем, народився в 1056 році. У сімнадцять років, прийшов він у Київ і був пострижений у Печерськом монастирі, де й провів більшу частину життя. Літературний талант ченця привернув увагу ігумена й братії, що й вплинуло на подальшу долю юнака – він став письменником і істориком свого народу. Перші його добутки належать до агиографичному жанру. Це повість про початки Печерського монастиря й переказ про печерських подвижників.

Обоє добутку ввійшли

до складу “Повести тимчасового років” і “Києво-Печерського патерика”. Далі йдуть видатні добутки вітчизняної агіографії – “Житіє Теодосия Печерського” і “Читання про Бориса й Гліба”. Є підстави затверджувати, що другий добуток був написаний грецькою мовою й призначалося для чужоземного православного читача. Звичайно, цим не всім, написаним Нестором до створення “Повести тимчасового років”, але тодішня спадщина просто не дійшла до нас. І головною справою його життя стала “Повість минулих літ” – найбільша пам’ятка давньоруської історіографії. Широко відомо, що літописання
являло собою одне з ярчайших ланок літературного надбання нашого народу. Жодна інша європейська країна (за винятком Візантії) не мала такої блискучої історіографічної спадщини, репрезентованого цілою плеядою видатних імен. І серед них Нестору належить, поза сумнівом, видне місце. У нашій уяві образ літописця здебільшого вимальовується у вигляді мудрого старця – сивоволосого, із гладкою бородою, – що в тиші келії, відгородженої від життя монастирським забором, “добро й зло сприймаючи байдуже”, становить вільний від емоцій “Звіт нащадкам”.

Якоюсь мірою до цього образа “причетний” Олександр Пушкін безсмертним образом Пимона. Але Нестір аж ніяк не відповідає цьому еталону. Нестір умер не таким вуж і старим. “Повість минулих літ” він завершив в 1013 році, на п’ятдесят сьомому року свого життя. Це вік, коли людин переживає вищий підйом Творчості, коли багатий життєвий досвід поєднується з відсутністю ознак старечої деградації. Не був Нестір спокійним і байдужим спостерігачем того, що діялося довкола нього. Бути ченцем у середньовіччя зовсім не означало відгородитися від миру. Київські ченці брали активну участь у тодішній суспільній роботі. Студийский устав, впроваджений на Русі (і зокрема – у Печерськом монастирі), навіть зобов’язував ченців засновувати бібліотеки, скриптории, навчальні заклади, госпіталі, богодельни, і інші структури, націлені на забезпечення тих або інших суспільних потреб. Насамперед – у сфері духовного життя. Отож, “Повість минулих літ” – зовсім не холодний “Звіт”. Це літописний звід, написаний майже тисячоріччя тому назад, для нас – глибока, безсмертна старовина, але для громадян Київської держави початку XII сторіччя те була книга про сучасність і сучасників. Головна політична ідея “Повести тимчасового років” – відповідальність перед народом, вітчизною, перед історією тих, хто по велінню долі поставлений при владі, тому що державна влада – це не тільки право керувати підлеглими. Це важкий тягар, що під силу далеко не кожному, це більший обов’язок і невтомна робота на благо народу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Представник давньоруського літописання