Правдошукацтво російського селянина у віршах Некрасова

Некрасов має повне право на назву мислителя. Мало того, це – мислитель глибокий і чесний. В основі його лежить висока гуманність і любов до своєї батьківщини, не під далеким від дійсності уявленням батьківщини, а під живим, діючим образом народу. Я б назвав м. Некрасова народним поетом, якщо б прозвання це не було замарано естетиками, що додавали його до всякої нечистоти. Народним поетом я назвав би м. Некрасова тому, що герой його пісень один – росіянин селянин

Але він говорить про нього, звичайно, як людина розвитий, як говорив Добролюбов;

він не “співає” його, а думає про нього, про його лиха й гору, не обмежується звичайним зображенням страждання, але мислить про нього й думки св, глибокі й світлі, передає в прекрасних, вільних віршах, у яких Н. А. Некрасов без перебільшень укладається народне мовлення і які далекі поетичних метафор і алегорій

Дуже мало в м. Некрасова віршів, де героєм є не народ. Герої його, крім народу, – ті трудівники й страждальці, які працювали мислию або справою й, хоча не посередньо, але принесли свою легатові

По предметі своєму, по своєму герої вірша м. Некрасова не мають рівних у всій російській літературі Читачі,

без сумніву, пам’ятають ту страшну картину в поемі “Мороз, Червоний ніс”, де нещасна вдова-селянка повільно замерзає, байдужа до холоду, поринувши у свої тяжкі думи. Сумні її думки, і пригадуються їй смутні сцени. Тільки коли смерть уже охопила неї, коли воєвода-мороз уже торкнувся її, коли вже… Дарьюшка очі закрила, Сокира упустила до ніг, їй бачиться дивовижна, рожева картина світлого, щирого щастя (що незвичайно вірно відносно опису смерті від замерзання).

Ця картина є самий повний ідеал щастя, який тільки могла створити фантазія селянки, але, звичайно, небагато додасть до нього найрозвиненіша людина, самий великий геній у мріях про сучасне благополуччя людей. Основні елементи цього благополуччя тут усе: любов, достаток і приваблива праця чистої, прекрасної природи. Це та вершина благополуччя, на якій людині залишається ще тільки шукати насолоду в науці й у мистецтві; цей той щасливий стан, де можна з повним правом проповідувати науку для науки й мистецтво для мистецтва.

Нарешті, це той результат, до якого прагне весь прогрес і в якому насолода свободною любов’ю, вільною працею й здоровою бідністю изгладило навіть болісний спогад про минуле рабство й убогість. Хто не зрозуміє етого, хто пройде повз цю картину равнодушно або з банальними похвалами, той вульгарний філістер, що не бачить нічого далі свого носа й носів свого кружка. Від такого пана можна навіть очікувати, що він залишиться незадоволений тим, що ця картина представлена маренням умираючою, а не дійсністю. Але зрозумійте ж ви, нарешті, безнадійні філістери, що в дійсності нічого подібного ні, що якби в мінуту смерті селянці марилося її дійсне минуле, то вона б побачила побої чоловіка, не радісна праця, не чисту бідність, а сморідну вбогість. Тільки в рожевому чаду опіуму або смерті від замерзання могли стати перед нею ці дивовижні, але ніколи не колишні картини

Вам робиться моторошно від цієї сцени смерті Дійсно, є від чого жахнутися, і якщо приголомшливе зображення нещастя є саме по собі протест, те, звичайно, протест цей так само сильний, як велике горе, представлене поетом Але хто не причетний філістерству й вульгарності кружків, той, прочитавши передсмертне марення Дар’ї, зрозуміє, що наскільки сильно протест, настільки ж високий і ідеал, поміщений поруч із протестом, або, краще, у ньому ж самому. М. Некрасов часто зупиняється на долі російської жінки взагалі, особливо ж на долі селянки, і, щоправда, ніде не показав він нам у рожевому світлі її сьогодення

Візьмемо хоча б ІІІ частина його віршів, де в “Дешевій покупці” він представив жінку із кріпосного побуту.

Созданье бездомне
Поневолене грубим невеждою!

В “Лицарі на годину” жінку-дружину й матір, про яку він говорить.

Всю ти життя прожило нелюбима,
Всю ти життя прожило для інших,
З головою, бурам життя откритою,
Все своє століття під грозою сердитою,
Простояла ти, грудьми своєї
Захищаючи улюблених дітей.
И гроза над тобою разразилася!
Ще сумніше частка селянки:
Частка – ти! – російська доленька жіноча!
Навряд чи сутужніше знайти.
Немудро, що ти в’янеш до часу,
російського плем’я, ЩоВсевиносить,
Многострадательная мати!

И поет показує нам і дружину (“Жниця”), і мати (“Орина, мати солдатська”), показує у всій безвихідності її горя, у всьому жаху її долі. Я б запитав читача: чи можливо це подання, чи наклеп на російське життя ці слова, чи правда, що частка жінки було так сумне, як зображує неї м. Некрасов? Але запитувати було б зайво, тому що кращою відповіддю на такі питання служить те, що все, що є кращого в Росії, читає Некрасова й вірить йому.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Правдошукацтво російського селянина у віршах Некрасова

Categories: Шкільні твори

Links