Повісті й есе Джона Апдайка

Тут тонко фіксуються складні психологічні нюанси відносин між героєм, його другою дружиною й матір’ю героя. Іронічне відношення до емансипації проглядається зі сторінок роману “Иствикские відьми” , де Мова йде про три сучасних “відьом” – розведених жінках із провінційного містечка, які попадають в історію з “чортом”, столичним холостяком ван Горном. В епістолярному романі “S” (1988), стилізованому під жіночі листи, заможна жінка тікає від чоловіка й вступає в релігійну секту

Разом з тим головний герой іншого роману

“Коли розцвітають лілії” (“In the Beauty of the Lilies”, 1998) – пастор Кларенс Вилмот – захопившись дарвінізмом і фрейдизмом, зневіряється в Бога й відмовляється від сану. Своєрідним анти-“Гамлетом” став роман Апдайка “Гертруда й Клавдій” (“Gertrude and Claudius”, 2000) – “передісторія шекспірівського Гамлета, у якій оповідання ведеться від третьої особи, тобто нібито від традиційного автора-деміурга, але насправді це Історія жінки, майбутньої матері Гамлета й дружини Клавдія-Братовбивці, написана саме з її, жіночої, точки зору” (Т. Денисова). Апдайк іноді віддає данина шаблонам “масової”
белетристики, мусуючи мотиви сексу (роман “Місяць відпустки” – “A Month of Sundays”, 1975). Значно глибше розкривається інтимна тема в романі “Давай одружимося” (1976). Перу Апдайка належать також дилогії (“Бек: книга” – “Bech: A book”, 1970; “Повернення Бека” – “Bech is Back”, 1982; “Бек у бухті” – “Bech et Bay”, 1999), герой якої – письменник, що мандрує по США й Східній Європі. У цьому збірному образі втримуються сатиричні натяки на деяких літераторів, сучасників Апдайка – Н. Мейлера, Ф. Рому, С. Беллоу й др.

Апдайк плідно працює і як новеліст (сб.: “Ті самі двері” – “The Same Door”, 1959; “Голубине перо” – “Pigeon Feathers”, 1962; “Музеї й жінки” – “Museums and Women”, 1972; “Проблеми” – “Problems”, 1979; “У пошуках своєї особи” – “Seek My Face”, 2002 і ін.). Його віршам властив жартівливо-іронічне звучання. Йому належать також численні есе, рецензії, літературно^-критичні статті. Уже при житті Апдайк сприймається як фігура класична, а його добутки стають предметом уваги не тільки журнальних рецензентів, а й університетської “академічної” критики. У своїх найкращих книгах Апдайк виступає як своєрідний побутописець звичаїв і психології середнього класу, “споживчого суспільства”, чудовий стиліст, що володіє всіма фарбами язикової палітри, де можна натрапити й на легку іронію, і на гумор, а іноді – на сатиричне згущення фарб. На українську мову окремі добутки Апдайка перевели О. Сенюк, Ю. Райський, Ф. Соломатин, Ю. Попсуенко.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Повісті й есе Джона Апдайка