Постать Павла Чубинського

Недалеко від Києва, на мальовничому хуторі, у родині Чубинських підростав допитливий і жвавий хлопчина Павлусь. Життя його мало чим відрізнялося від життя інших сільських хлопчаків, його ровесників. Хіба що хата в Чубинських була вища й світліша за інші, і жили в тій хаті не зарозумілі й пихаті пані, а істинні, справжні інтелігенти.

Павло Водив дружбу з простими сільськими хлопчаками. Особливо приваблювали малого Павлуся народні звичаї, легенди, прислів’я та приказки. Спілкування йз сільськими хлопцями збагачувало його новими знаннями

про народну творчість, будило всі сильніший потяг до фольклористики. Коли Павлусь підріс, у нього виникло бажання чимось віддячити своїм добрим друзям. Невдовзі він організував / своєрідну початкову школу у своєму домі, де навчав хлопчаків читати й писати. Цією захоплюючою грою перейнялися згодом і батьки Павлуся, а їхній будинок перетворився в осередок просвіти й милосердя. Отут сільські дітлахи не лише долали перші сходинки освіти й культури, а й знаходили тепло, пещення й батьківське піклування.

Немов у море, пірнав Павло Чубинський у народну стихію. А цікавило його все: весілля, вечорниці, ярмарку… Скільки

тихнув зошитів було списаний піснями, легендами, казками… Частенько він допомагав людям і як юрист, бо ж чимало в Україні було знедолених і скривджених… Розуміли його люди й любили. Бо сам він, простий і доступний, добрий і щирий, готовий був кинутися на допомогу першому зустрічному. Та не всім до вподоби був цей дивовижний, непосидючий чоловік. Багатьом можновладцям та манкуртам муляли очі і його проста полотняна вишиванка, і його звичайний солом’яний бриль, і дружба з селянами. І стали смороду міркувати, куди б це заслати того Чубинського подалі від України. І заслали. Аж в Архангельську губернію, на далеку північ Росії. Алі не врахували смороду одного, що залишилися на Батьківщині його душу, його друзі, його пісні… Одна йз пісень викликала особливу лють його недругів, пісня, яка згодом стала нашим національним гімном, – “Ще не вмерла Україна “. Лише через сім років повернувся Павло Платонович на рідну землю й з новим завзяттям ставши працювати для її добра. Об’їздив десятки сіл і міст Київської, Полтавської, Подільської, Волинської та інших губерній, зібрав десятки тисяч народних перлин, що ледве вмістилися в дев’ять товстелезних книг.

І хоч тяжка хвороба 1884 долі забрала від нас Павла Платоновича Чубинського, проте вічно живими завтрачати врятовані їм Твори народного мистецтва.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Постать Павла Чубинського

Categories: Нові твори

Links