“Порушник любові до ближнього першим з людей віддає самого себе…..(Б. Л. Пастернак). По “Колимским оповіданнях” В. Шаламова
1. Злочину проти людської особистості. 2. Людина в таборі. 3. Значення творчості Шаламова. В історії нашої країни були часи, коли такі поняття, як моральність, гуманність, любов до ближнього минулому забуті Наприклад, свідчення про період червоного терору змушують нас жахатися злочинам проти людської особистості. Держава знищувала своїх громадян.
А відбувалося беззаконня, точніше – узаконені злочини, під слова величних гімнів і пісень, що прославляють “вільну” вітчизну. “… Я іншої такої країни не знаю, де так вільно дихає людина…
Тепер ми дуже багато чого довідалися про історію радянського періоду. Про яку любов до ближнього й волі можна говорити, якщо у в’язницях і таборах виявлялися зовсім безвинні люди. Творчість багатьох письменників розповідає нам про злочини того періоду.
У своєму творі мені хотілося б зупинитися на добутках В. Шаламова, що сам пройшов крізь пекло таборів Оповідання Шаламова змушують інакше глянути на політичний лад, якому вони зобов’язані своєю появою. Фальшиві гасла, міф
Люди втрачають усе, що становило їхнє життя раніше – любов, надію, будинок, упевненість у собі й у завтрашньому дні. Тепер вони стали ізгоями, і назавжди проведена чорта між ними в сьогоденні і їх минулим життям Нормальне життя з її турботами й проблемами здаються ілюзією, навіть спогаду не зігрівають душу. Однак людина намагається вижити навіть у нелюдських умовах, серед “вовчих” законів.
Ми зустрічаємо в Шаламова такі поняття, як “перша” і “друга” життя. “Перше життя” – це життя до табору, це надії й мрії, це нормальні відносини між людьми. “Друге життя” – це життя в таборі, це дивовижні обставини, нелюдські закони, це жахаючі взаємини сокружающими. Письменник не вважає потрібним щось приховувати й прикрашати. Ми довідаємося так багато, що це нас шокує.
Однак найстрашнішим є не тільки й не стільки фізичні страждання – хвороби, холод, голод, божевілля – скільки можливість втрати людського достоїнства, перетворення людини у тварина. А саме це найчастіше й відбувалося. Цьому сприяли багато факторів: відношення наглядачів і кримінальників, побутові умови. Шаламов розповідає про те, що в таборі особливе місце займали кримінальники Вони мали необмежену владу над політичними ув’язненими, тобто, як ми тепер знаємо, над нормальними безвинними людьми.
Їхня провина була тільки в тім, що вони є громадянами виродливої й злочинної держави. Приниження виявляється страшнее фізичних мучень. Життя може стати “існуванням, напівсвідомістю”. Якщо людина не знаходить у собі сил пручатися приниженням, втраті достоїнства, то йому вже ніщо не може допомогти.
Кожне оповідання Шаламова здається нам страшним. Але щирість автора не можна не оцінити, належним чином. В оповіданні “Сентенція” Шаламов говорить про щиросердечний стан людини в таборі. Не залишається нічого людського, крім всепоглинаючої злості.
Людина втрачає розум, спогади. Перед особою смерті в людині не залишається нічого, що раніше було невід’ємною частиною його натури Однак погроза смерті відступає. У свідомості з’являється слово “сентенція”.
Це напівзабуте слово прийшло з минулого життя, воно не має нічого загального з життям теперішньої. Однак людина “хапається” за це слово, подібно тому, як потопаючий тримається за соломинку. Відродження починається саме із цього, нікчемного в табірних умовах слова.
Людина може вижити в будь-яких умовах. Але якою ціною… Втрата достоїнства, перетворення в безправну й принижену істоту – це нерідко стає платою за життя. Самого Шаламова табірний досвід переламав, він повернувся на волю людиною, нічого загального не має стій особистістю, який він був до Колимского табору. В оповіданні “Тифозний карантин” перед нами, з’являється утворена, розумна, гідна людина, німецький комуніст – капітан Шнайдер.
Табір перетворює його в “прислугу” злодія. Тепер йому слід бути “чесальником п’ят” у звичайного кримінальника. Оповідання викликає в читача збурювання й усвідомлення крихкості миру нормальних людських взаємин Тоталітарна держава вчиняє злочин за злочином, перетворюючи людини в низьку істоту. З добутків Шаламова ми довідаємося про царство абсурду, про закони табірного життя, про те, що відбувалося з нормальними законослухняними громадянами, які чиєюсь злою волею були оголошені злочинцями. Про яку любов до ближнього могла йти мовлення, якщо країна створювала табори, де міг виявитися будь-яка людина, незалежно від його соціального стану, особистісних якостей і іншого.
З добутків Шаламова ми довідаємося про терор проти власного народу протягом довгого років. Розвивається цивілізація, міняється суспільство. Але творчість Шаламова й інших “табірних” письменників не можна віддавати забуттю, щоб випадково не почати ідеалізувати минуле нашої країни.
Адже трагічні періоди історії потрібно знати хоча б для того, щоб повернення до них стало неможливим И нехай “Колимские оповідання” здаються сучасному читачеві неимоверно важкими, вони – частина нашої історії. Тому до них потрібно поставитися з пильною увагою. Історія не терпить сослагательного нахилення.
Ми не знаємо, як зложилася б доля нашої країни, якби тоталітарна держава не влаштовувала терор проти власного народу, якби кращ і гідні не виявлялися у в’язницях і таборах Ми можемо це тільки припускати. Тому мені представляється, що добутку таких письменників, як В. Шаламов, повинні бути в списку обов’язкової літератури, досліджуваної в курсі шкільної програми
(1 votes, average: 5.00 out of 5)