Поезія торкає струни души моєї

Я захоплююсь чудовими, ясними і досконалими віршами Ліни Костенко. Мені здається, що така поезія буде жити у віках, бо вона проста, лірична і розповідає про все, що переживає кожна людина: сум і радість, кохання і образу, вірність і зраду.

Послухаю цей дощ, підкрався і шумить… Здавалось, мить, ще тільки мить, та раптом повернусь – а це вже роки… Мені здається, що краще про швидкоплинність часу вже й не сказати. Стара дзвіниця досить ловить гави. Танцює ціп на житньому току. Ну що мене магнолії, агави? Я – поцілую мальву у щоку. Людині може

бути тісно у Всесвіті, але не в себе під дахом. Це, звичайно, трохи полемічне твердження, але Ліна Костенко цілком виправдала його. Іще один дуже цікавий для мене поет – Василь Стус.

Коли я вперше прочитала його вірші, я була вражена і силою поетичної виразності, і глибиною його таланту. Нам є де йти – на хвилі, на землі – шляхи мов обрії – далекі і прозорі Хай юність догорить ми віддані життю, пише поет. І я цілком з ним згодна. Його поезія з глибин народних, із тих нескаламучених жодними змінами джерел, звідки походить коріння українського народу: І дивен див біжить поверхи древа, І ніч біжить – поверхи

давніх днів, І тінь лягла на заволоку часу. Поезіє, красо моя, окрасо, Я перед тебе чи до тебе жив? Такі ж глибини відкриває мені й поезія І. Калинця. Його поетичний світ густо населений, традиційними казковими, міфологічними істотами: князівнами і мавками, купалами і кострубами, ладами і русалками, перунами, ярославнами, чортами і кам’яними бабами… Усе то – образи з тисячолітнім поетичним стажем, вони витримали великий іспит часу і в народній художній свідомості не мали жодної конкуренції. І в поезії Калинця вони – уособлення чогось тривкого, справжнього у мінливому її нетривкому сучасному світі.

Здвигаймо далі над словами бані титлів, вершім самотньо храм (ще буде повен). Так кликав поет до нас з жорстоких часів, коли гнобили і травили українську культуру. Він вірив у те, що вона відродиться. І ця віра справдилася. Єдине, що хочеться сказати наостанок, це процитувати вірш улюбленої поетеси Ліни Костенко: Хай буде все небачене побачено, Хай буде все пробачене пробачено. Єдине, що від нас іще залежить, – принаймі вік прожити як належить, Це наше головне завдання у світі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Поезія торкає струни души моєї

Categories: Шкільні твори

Links