“Поезія Франсуа Війона. “Балада прикмет”
Ще студентом Франсуа Війон брав участь у діяльності суспільних театральних братств, шумних походах до шинків, знався не тільки з самими шановними родинами Парижу, а й з розбійниками, крадіями і пияками.
У червні 1455 року з невідомих нікому причин на Ф. Війона напав з ножем священнослужитель Філіп Сермуаз. Ця бійка закінчилася досить трагічно – нападник загинув від відповідного удару ножем і каменем його супротивника. Війон вимушений був на сім місяців втекти з Парижу, бо боявся помсти друзів загиблого і законного покарання. Але Королівський
Невдовзі поліції стало відомо, що Франсуа Війон причетний щонайменш до двох гучних пограбувань, у тому числі і до пограбування Наваррського коледжу. Через це він знову тикає з Парижу і довгий час бродяжить. Притулок частіш усього він знаходить у палацах вельмож. У 1460 році Війон все ж таки опиняється у в’язниці і чекає там на страту. Але йому знову щастить,
Після помилування Франсуа Війон знову повертається у Париж, але тепер його здоров’я підірване ув’язненням і він відчуває, що скоро помре. Саме у цей час він пише найвідоміший свій твір – “Великий заповіт”, який стає геніальною пародією на тогочасне духовенство.
Восени 1462 року Франсуа Війона знову заарештовують, причому за подвійним звинуваченням – за крадіжку та участь у бійці. Суд знову виносить поетові смертний вирок, проте справу Війона було переглянуто і вирок змінюють на десятирічне вигнання з Парижу. Вже через три дні Франсуа Війон, без грошей, без друзів, хворий, назавжди залишає столицю. Більше про нього ніхто ніколи не чує.
Щодо поетичної спадщини Франсуа Війона, до вона досить невелика. Це усього шістнадцять віршів и два більших твори – поезії “Малий заповіт” і “Великий заповіт”.
Незважаючи не своє досить бурхливе життя, Франсуа Війон вважається одним з найгеніальніших поетів середньовічної Франції. Йому було добре відоме життя міської бідноти і паризьких вулиць, бо він однаково часто спілкувався і з можновладцями, і з небораками. Але так саме добре, як знав поет життя інших людей, так саме погано він знав самого себе.
Така людина, як Франсуа Війон, його внутрішній світ і душа так і залишилися не до кінця зрозумілими. Адже ще Сократ казав: “Багато в світі дивних див, а самий дивний з них – людина…”. Кожна людина є унікальною, у кожної людини власне розуміння моральних, духовних та матеріальних цінностей, до яких вона і прагне усе своє життя. І щоб глибше себе зрозуміти, щоб повністю усвідомити своє “я”, треба добре знати, до чого саме прагнути.
Але не будемо відволікатися і перенесемось у середньовічну Францію, де жив і створював свої поетичні шедеври Франсуа Війон. Про життя цього магістра, справжнє ім’я якого Монкорбьє, відомо дуже мало. Деякі дослідники середньовічної літератури навіть вагалися, чи дійсно існував такий поет.
В історію світової літератури Війон увійшов як віртуозний оригінальний поет і відчайдушний розбійник. Хлопець рано залишився без батька і мати віддала його на виховання священику однієї з паризьких церков Гійому Війону. У нього хлопчик вчився катехізису, латині, граматиці і арифметиці. Завдяки такому вихованню у дванадцять років Франсуа Війон отримав змогу вступити на підготовчий факультет Сорбонського університету. Пізніше він взяв ім’я свого вихователя, вдячний за те, що той дав йому гарну освіту и змогу отримати необхідні знання. Вже у вісімнадцять років Франсуа Війон склав іспити на бакалавра і отримав звання магістра мистецтв, яке давало йому можливість займатися викладацькою діяльністю. Але доля розпорядилася зовсім інакше, і більшу частину свого життя поет провів у бігах та в’язницях.
Незважаючи на досить невелику творчу спадщину, Франсуа Війон вважається видатним французьким поетом. З цим ствердженням важко не погодитися і залишається лише жалкувати за те, що така талановита людина витратила багато сил та часу зовсім не на те, що було зумовлено вищими силами.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)